Читать «Мертва голова» онлайн - страница 12

Так тривало кілька днів, поки Морелю не поталанило знайти міцні й тонкі виткі рослини, якими він туго зв’язав кістяк даху. Чи то мавпи пересвідчились, що людина добре справляється з роботою без їх допомоги, чи, може, їм набридла ця нова забава, але незабаром вони дали йому спокій, і Морель благополучно побудував своє тимчасове житло. Тепер він міг сховатись від дощу. Морель втягнув до себе на дерево навіть деякі запаси харчів: борошна з касови, горіхів і мушиного меду — своє нове придбання. В дорозі ці запаси стануть у великій пригоді. Разом з тим не доведеться шукати їжу під час дощу.

В його новому житлі було щось схоже на ліжко зроблене на вітах і встелене мохом та листям. Тепер він міг лежати з деяким комфортом, навіть простягнутися Коли дощ заважав йому працювати на плоту, Морелі лежав у своєму сховищі на дереві й переносився думкою в Париж. Але той світ був такий далекий і не схожий на те, що оточувало вченого, що Париж здавався Морелю давнім сном.

У сонячні дні Морель напружено майстрував пліт. Без сокири працювати було важко. Морель знайшов кілька гострих кременів і спробував зробити кам’яну сокиру, перейшовши, таким чином, до вищого ступені культури — в кам’яний вік.

Затиснувши кремінь у рогатину, Морель прив’язав його до топорища тонкими ліанами. Але кремінь зіскочив з топорища при першому ж ударі. Тоді Морель вирішив зробити сокиру за всіма правилами мистецтва, пробивши дірку в кремені другим кременем. Ця єгипетська праця стомила його. Морель у відчаї кинув роботу.

«Ні, мабуть, я не годжуся в робінзони!»

Однак думка про сокиру не виходила з голови. Дерево легше піддається обробці. Треба почати з топорища. Морель знайшов підходящий корявий сук міцного залізного дерева й почав пропалювати вугіллям «вушко голки» — довгасту дірку. Це була теж єгипетська праця, але все ж таки дерево обробляти було легше, ніж кремінь. Незабаром «вушко голки» було готове. Морель вставив у нього гострий плоский кремінь і закріпив рослинними волокнами, приготованими для цього. Сокира скоріше нагадувала булавку з незвичайно великої головкою — так багато було на ній намотано «вірьовок», але все ж таки це була сокира. Вона перерубувала, вірніше, перебивала віти в палець завтовшки. Сокира могла бути хоч якимось захистом. Нею можна було навіть зрубати товсте дерево. Але, «прохронометрувавши», Морель підрахував, що на кожне дерево треба було б витратити не менше місяця. А йому для плоту потрібно було щонайменше десять дерев. Морель засмутився. При таких темпах роботи йому раніше ніж через рік звідси не вибратись.