Читать «Мертва голова» онлайн - страница 11

Морель не втрачав надії знайти своїх супутників або спуститися по одній з приток до Амазонки і досягти населених місць. Для цього він хотів скористатися з дощової пори року: з листопада по березень безперервні зливи перетворюють струмки в широкі річки. Про напрямок він не турбувався. Марель зробить пліт, заготує запаси харчів і вирушить у дорогу.

Однак, чекаючи цього часу, треба було подумати про більш осіле існування. Досі Морель жив, ніби лісовий звір: день бродив, шукаючи їжу, засинав там, де заставала його ніч. Але далі так тривати не могло, його обличчя і руки були покусані москітами й комарами. Коли Морель дивився в стоячу воду, він не впізнавав себе, так опухло його обличчя. Кліщі залазили під одяг. Вирвати їх з головою було неможливо. Якщо ж у тілі залишалась голова, на тому місці утворювався нарив, який завдавав Морелю більших мук, ніж живий кліщ, що ссав його кров. 1 Морель змушений був терпіти на тілі цілі колонії паразитів.

Але це ще було не все. Щохвилини він рискував зустрітися з лісовими хижаками: ягуаром, мексиканським диким котом, червоним вовком, диким собакою. З них ягуар був найстрашнішим. Один ягуар загинув у боротьбі з пумою, але тисячі їх ще бродили в лісі. Інколи Морель помічав у темряві зелені цятки і поспішав розпалити вогнище, добуваючи вогонь кременем. Але вогонь треба було весь час підтримувати, і Морель недосипав. Кінець кінцем, він вирішив, що найбезпечніше — ночувати на вітах високого дерева, як це робили далекі предки. Він залазив на високе дерево, вмощувався між сучками і прив’язував себе паском до стовбура. Морель довго не міг звикнути до такої «спальні». Коли він засинав, голова його опускалась, і йому здавалося, що він падає з дерева. Від жаху Морель прокидався, інстинктивно хапаючись за віти. Але з часом він звик до нового повітряного ліжка і добре висипався. Вгорі москіти й комарі менше турбували його. Крупні хижаки не помічали здобичі, що ховалася в густій зелені дерева.

Поступово з якихось глибин його істоти піднімались і оживали первісні інстинкти, втрачені людиною протягом тисячоліть культурного життя. Морель навчився міцно спати і в той же час прислухався до найменшого шуму. Слух і нюх його загострилися. Тільки очі вченого залишались такими ж короткозорими. А втім, в окулярах він бачив непогано. Ці окуляри були предметом його постійних турбот. Одного разу, коли він спав на землі, поклавши біля себе окуляри, якийсь птах, очевидно, такий же любитель блискучих речей, як сорока, підхопив дзьобом окуляри й поніс. Змахи крил розбудили Мореля, і він погнався за птахом. На щастя, птах випустив окуляри. Після того Морель ніколи не знімав окулярів, навіть коли вкладався спати.

Була середина вересня, часто випадали дощі. Вони налітали раптово, перекидаючи на ліс цілі водопади, і так же швидко вщухали. Віти дерев не могли захистити Мореля, і він промокав до кісток. Це наштовхнуло вченого на думку влаштувати над головою покрівлю з віток і листя. Робота була важка. Кілька разів він мало не зривався з дерева. До того ж йому доводилось вести боротьбу з мавпами. Тільки-но Морель спускався з дерева по сучки й хмиз, як цілі зграї мавп збиралися на його будові, намагаючись «допомагати» вченому. Можливо, вони робили це з найкращими намірами, але після їх набігів Морелю щоразу доводилось починати все заново.