Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 24

Красл розповів їм усе про нічні візити свого колишнього товариша по навчанню, про його дивні розмови.

Збудили Альбіну, незважаючи на протести лікаря. Спочатку вона спробувала заперечувати все.

— Чому це він вам носив їжу? — запитав Красл. — Чому ви самі не варили?

— Мені нічого їсти не хотілося після татової смерті. Апетит у мене пропав зовсім. А потім одного разу вночі прийшов Ганка і сказав, що буде глядіти за мною, що мушу їсти. Відтоді він і почав щоночі носити мені всілякі ласощі. Але в мене однаково не було апетиту.

— Ще б пак, — погладив її лікар по голові. — Адже вони були досить своєрідно присмачені.

Красл згадав, що горнятко з вареною куркою лишилося в хаті у Павлати. Разом з жандармами він швиденько вирушив туди, але курки вже не було. Слухове віконце, крізь яке Ганка звичайно діставався до хати, Красл зачинив перед відходом, і Ганка вибрався, очевидно, через бічне вікно, відчинивши кого зсередини. Воно й досі порипувало на завісах, оскільки вечір був на диво вітряний. Отже, хоч Ганка і забрав з собою свій гостинець, але тим самим визнав свою вину. Принаймні, звільнив відповідні власті від потреби робити складні хімічні аналізи.

— Ганка — убивця, — це зрозумів тепер навіть той опецькуватий жандарм-важкодум, коли Красл віддавав йому ключі від Павлатового будинку. — Треба негайно виписати ордер на арешт.

— Тільки чому він вирішив її отруїти, адже це була кохана його приятеля, — висловив сумнів Красл.

— Можливо, саме тому. Тутешніх людей не розбереш. Тут ви зустрінете всякий набрід, якого в усій державі не знайдеш. Завтра зайдіть до нас на пост, треба скласти протокол. Ви нам здорово допомогли. Дякуємо…

Красл спохмурнів.

— Післязавтра мені треба їхати. Та й не знаю я нічого особливого. — Але до жандармів іти доведеться, це він знав.

Попрощавшись, він пішов до заїзду. Думати про цю історію йому вже не хотілося. Убивцю викрито, залишається тільки встановити, чому він хотів отруїти дівчину. Очевидно, згодом буде викрито і його попередній злочин — убивство Павлати. Красл був переконаний, що це також була справа рук Ганки. Але що штовхнуло його до цього? Чому він зробив це? Красл згадав, як за дитячих років бігали вони разом по стерні. Одного разу Ганка знайшов підбитого дрозда. Цілу зиму він ходив за пташенятком, ховаючи його десь у запічку, і два місяці плакав, коли його пацієнт помер. Отакий це був добрий хлопець. Ще й досі Краслові причувається, як він тужить за пташеням. Але минуло три десятки років, і він стріляє в людей, підсипає їм у їжу отруту, пиячить і краде. Що його так змінило? До чого все ж таки злиденне життя у тутешніх підгірних жителів. Там унизу, в багатій на чеських патріотів Празі, і гадки не мають про все це, бо навіть лихо сміховських робітників може здатися багатством у порівнянні з животінням такого ось Ганки, що переховується тут у лісах, в якійсь норі, і сам схожий скоріше на тварину, ніж на людину. По дорозі Красл почав був дорікати собі за те, що розповів про свого колишнього приятеля. Наче якийсь донощик. Але потім знов згадав про Альбінку: мабуть, раніше це була симпатична дівчина. А втім, вона могла б і сама сказати все це жандармам. Чому вона почала була заперечувати? Можливо, боялася тих, хто зовсім недавно стріляв у її сусідів. Він розумів її і був злий на себе. Треба було спочатку повідомити про Ганку старостві.