Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 2

Цей несподіваний виклик його дещо бентежив. Адже досі він власне лише популяризував між людей ідеї свого празького патрона, до того ж не дуже успішно. Телеграмою ніколи і ніхто його ще не викликав, настільки важною персоною Красл не був. Отак він потроху і старівся на своїй службі, стукнуло йому вже сорок. Від запрошень покуштувати свіжинки, на яку не скупились батьки школярів, заколовши кабанчика, він розтовстів. Якось забув і одружитись. А втім, і вигідним женихом його ніяк не можна було вважати. З дому прибутків не мав, адже батьків своїх ледь пам'ятав, а за роки служби нічого не відклав, головним чином через своє м'яке серце, що наказувало йому ділитися з кожним бідняком і потерпілим.

— Йдеться про таємну місію, — повідомив йому доктор X. у своєму кабінеті на Сміхові. — Ви ж, здається, народились у Свагові?

— Звичайно.

— А чули ви про недавнє кровопролиття на фабриці Риссіга?

— Чув. Шкода, робітники, на мою думку, могли діяти розумніше.

— Я теж такої думки, — доктор X. ходив по кімнаті, заклавши пальці за жилетку і виставивши, наче напоказ, масивний золотий годинник з ланцюжком, який він носив під піджаком. — Так, це була гідна жалю необачність, тим більше, що при цьому було вбито одного з наших найближчих співробітників у тих краях — Павлату. Знаєте?

Красл не пам'ятав такого.

— Вельми дивний випадок. Справа в тому, що Павлата не брав участі у демонстрації робітників, він залишився вдома за своїм робочим столом. І тут його знайшла сліпа куля.

— Невже? — ввічливо запитав учитель. Не було в цьому питанні ніякої недовіри, скоріше подив.

— Ну, звичайно, щодо цього я взагалі не маю жодного сумніву. Адже все це було встановлено слідством і медичною експертизою. Отже, вас я посилаю туди не в ролі якогось детектива. Просто ми хочемо поставити Павлаті пам'ятник. Він заслужив його. Адже Павлата співробітничав з нами, так би мовити, від самої грудневої конституції. Засновував скрізь в околицях Сватова наші товариства — «Вулики», подавав щедру грошову підтримку нашій справі. Він був один з тих, хто міг би працювати у фаланстерах… — І доктор X. почав говорити про Фур'є, який був його улюбленцем, про райські часи, що колись настануть, і за яких кожен житиме в розкошах, замість морської води будуть океани солодкого сиропу, а левів розводитимуть, наче свійських тварин.