Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 5

Сказано це було з ненавистю. Красл замовив старості пива, той подякував. Вигляд старости був не кращий за інших мешканців Свагова. Пальто дране, штани залатані, на ногах якісь старі шкарбани. Впевнившись, що приїжджий не з газети, почав розповідати все.

— Робітників на фабриці обдурювали, обкрадали на штрафах. Не раз, бувало, прийде ткач за грошима, а йому кажуть, що він ще мусить доплачувати, зіпсував, мовляв, продукцію. Доплачувати, і це за цілий тиждень каторжної праці! Або ще й таке було. Скоротили робочий час до тринадцяти годин, але продукції треба виробити стільки ж. Виходить, робітники повинні бігати по цеху наввипередки, чи що? Багато чого, було, ще почуєте тут, як з нами барон поводився. Майстри били робітників, навіть тих малих десятирічних дітлахів, що їх прив'язували за ногу до машин… — Староста замовив собі ще одне пиво. — Так, нарешті, дійшло до страйку. Риссіг почав погрожувати, що закриє фабрику. Але ж тоді тисячі людей померли б з голоду. Робітники зібрались і пішли до Танвальда, де знаходяться інші фабрики пана барона, і притягли сюди всіх, прямо до брами. А там уже були війська, які викликав Риссіг. Робітники ні про що не думали, крім переговорів, дбали лише про свої права. А ті почали в них стріляти. Сімнадцять залпів було. Чоловік вісім убили, у багатьох ще й досі не загоїлися подряпини та рани від солдатських куль і багнетів. Розпустили чутки, що, мовляв, робітники хотіли вчинити опір солдатам. Але ж жодного жандарма чи солдата не вбито. А наші люди усі поранені або вбиті у спину…

— Я чув, що пан Павлата також загинув…

— Цей сидів дома, — староста спохмурнів. — Хотів перечекати в затишку. Влучило його там зовсім випадково.

— А ви не лишалися вдома?

— А вам що до того? — підскочив староста. — Ви ж не сищик? Бігало їх тут у нас чимало. Мене вже допитували і за два дні випустили. А організаторів заворушень судили в Болеславі. Кожен дістав по року. Якщо добре поводитимуть себе, невдовзі вийдуть. Але що потім? Де вони знайдуть роботу? У нас так думають, що краще, аби їх лишили у в'язниці.

— Пана Павлату я пам'ятаю. Це був справжній патріот, чи не так?

— Та кажуть, — відповів староста і знов почав говорити про страйк. Перелічив усіх забитих, але Красл не знав жодного з них. Давно все-таки він тут був. Павлату, звичайно, він теж не пам'ятав. Але дедалі дивнішим почало йому здаватись, що про нього ніхто не хоче згадувати. Навіть служник, який заносив чемодан до його кімнати.

3

Вранці другого дня Красл пройшовся вулицями Сватова з краю в край, дійшов аж до майдана, де височіла фабрична брама. Трохи нижче від неї шуміла невеличка гірська річечка. Це був стрімкий потічок, і, власне, фабрику поставили саме в цьому місці завдяки йому, ще задовго до того, як машини тут почала рухати пара.

Через річку вів мурований міст. На цім мості стояли зараз двоє жандармів з султанами на кашкетах. Красл наблизився до них. Саме сюди, мабуть, дійшла тоді й процесія робітників.