Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 13

— В нашому селищі бандитів немає, пане вчителю, — сказав господар сердито, стукнувши склянкою об стойку. Коли цей здоровило хмурився, він і сам скидався на бандита. — Що б там у Празі не писали в газетах, а люди у нас порядні.

— Але ж учитель наша людина, він же сваговський, народився тут, правда? — І староста знов почав говорити про ту могилу. Брався навіть провести Красла до могили його батьків прямо зараз.

— Вночі? — здивувався вчитель.

— Хіба ви боїтесь? Іншим разом я не можу, а самому вам важко буде шукати по цвинтарю. Я, пане вчителю, працюю з ранку до пізньої ночі. А цвинтар тепер переповнений. У нас на фабриці працюють люди аж із Саксонії, хто б це їх посилав у трунах додому?

Красл заплатив, господар ще щось промимрив, і вони вийшли. Лише надворі, йдучи темною вулицею, староста заговорив відвертіше.

— Бачте, я не хотів нічого говорити при ньому, це трохи неврівноважена людина, не любить, коли йому заперечують. Жінка від нього, втекла, із сином вони, кажуть, до крові б'ються. У Павлати справді був такий ворог тут у селі. Це — Голан. Ярек Голан.

— Не пам'ятаю такого.

— Ще б пак, адже це ще парубок, тільки-но з війська повернувся. І взагалі він не тутешній. Приїхав сюди з тими моравськими селянами, що оселилися на горі близько Велетенського верху. І тільки трохи обдивився, як почав упадати за Павлатовою дочкою. Ну, так той, вірите, дідьком дивився — ревнивець він страшенний, та й дівчина ж одна тільки й доглядала хату. Вийде заміж, і тато лишиться сам. Двічі він викидав його з хати, тричі застукав на побаченні з дочкою. Кажуть, що він з Голаном дуже полаявся, навіть погрожували один одному. А втім, чого тільки люди не набалакають, аж лячно бува… Тепер нам ліворуч, цвинтар майже в лісі. Ви ж не забули ще?

— А де цей Голан мешкає?

— У борській в'язниці.

— Як це?

— Та він же був одним з керівників страйку. Засадили його враз, того ж дня. Рік і два місяці дістав лише тому, що ніяких доказів проти нього не мали. А могло бути гірше. Свідків підкупили. Один якийсь з фарбарні, кажуть, триста гульденів одержав. Та він вибовкав це ще до суду. Проте Голана засудили, а про підкуплених свідків взагалі ніхто й не згадав. Такий це був суд.

— Значить, його не було в перших лавах демонстрантів?

— Чому?

— Бо він лишився живий, мабуть, був десь позаду.

— Може й так. Сам я був у самісінькому хвості, але його ніде не бачив.

— Він, напевне, наглядав за всією процесією. Найімовірніше, що він когось переконував у кінці колони або сховався там, коли почалася стрілянина. Так, мабуть, і було. Отже, пане старосто, дякую красненько, але я завтра сам знайду могилу своїх батьків. У мене є ще деякі важливі справи в селі.

І Красл зник у пітьмі. Староста, збентежений, лишився на місці.

— Але, вчителю… — мовив.

Тільки того вже не було.

3

Красл поспішав до будиночка Павлати. Раптом він подумав, що забув про одну важливу деталь: якщо Паз-лату вбито навмисно, вбивця повинен був знати, що будуть стріляти, повинен був розраховувати на те, що постріл з його пістолета зіллється із стріляниною біля фабрики. А Голан це, безперечно, знав. Авжеж, він не чекав, що солдати кинуться обніматися з демонстрантами. Якщо він хотів позбавитись Павлати, демонстрація була для цього ідеальною нагодою. Але як він вибрався з хати? Яким шляхом він утік? Це питання гонило Красла до будиночка Павлати. Ворітьми Голан пройти не міг, його б помітила бабка з вікна навпроти. Отже, мусив він тікати через сад, а там Альбінка відв'язувала собаку. Лишається тільки один шлях — через бічну стіну, що відокремлює будиночок від саду. Але це був високий двометровий мур, посипаний угорі уламками скла. Через нього навряд чи хто перебрався б неушкодженим.