Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 7

А як би прислужилася ця грамота археологам!

Можливо, окремі подробиці були не такими, як вони описані в нашому оповіданні. Але Олексій Павлович Окладников, прочитавши це оповідання, сказав: «Ага, так цілком могло бути». Адже ж професор Окладников сам побував на островах Фаддея і в затоці Сімса; він же керував роботою багатьох учених, які досліджували всі знайдені там речі, аж до обривків шерстяної нитки і ворсинок хутра.

КІНЕЦЬ КАПІТАНА КУКА

Коли англійські кораблі «Резолюшн» і «Дисковері» прийшли на острови вічної весни і кинули якорі в цій бухті, все обіцяло спокійну і веселу стоянку.

Юрба напівголих гавайців вітала капітана Джемса Кука радісними вигуками. Сам верховний жрець, худий, кощавий дідуган, приїхав на пароплав. Він накинув Кукові на плечі щось схоже на червону мантію і подав йому порося. При цьому жрець бурмотів заклинання, які звичайно промовляють тільки перед дерев'яними ідолами чи іншими божествами остров'ян.

Капітана Джемса Кука жителі Гавайських островів вважали за божественного О-Роно! За переказами, цей О-Роно в давнину покинув гавайців, пообіцявши повернутись на плавучому острові, щоб принести народу достаток і щастя. Коли ж не один, а зразу два плавучих острови з білими полотняними крилами з'явились у бухті, жерці не мали сумніву, що це завітав О-Роно зі своїм почтом.

Кук хутко переконався, що бути божеством не так уже заманливо. Коли за тобою цілий день вештається юрба жерців і вигукує: «О-Роно! О-Роно! О-Роно!», то це може набриднути будь-кому. Якби не свині і плоди, що їх щедро приносили при цьому в жертву дикуни, то Кук розігнав би горлопанів. А ці жертвоприносини були так до речі: запаси харчів на кораблях зовсім вичерпались.

Однак які не простакуваті були гавайці, але й вони второпали, що з богом О-Роно сталася якась помилка. Замість того, щоб принести достаток і багатство бідним тубільцям, О-Роно старанно збирав на свої плавучі острови все їстівне. Найбільш тямущі зметикували, що пришельці, мабуть, прості смертні, тільки в них інший колір шкіри.

Місцевий царьок Тараї-Опу побував на кораблі у Кука і делікатно поцікавився: чи скоро божественний О-Роно гадає покинути гавайців? Кук сказав, що дуже скоро. Зрадівши, Тараї-Опу поквапився прислати йому на дорогу фруктів, їстівного коріння та інших припасів.

Перед відплиттям кораблі мали запастися паливом. Кук доручив це лейтенантові Кінгу. Звичайно, той міг би послати матросів і нарубати скільки завгодно дров. Але Кінг вчинив інакше. Він запропонував верховному жрецю продати огорожу навколо священного храму гавайців за дві залізні сокири. Жрець відкинув угоду. Однак йому силоміць застромили за пояс сокири, а матроси тим часом заходилися ламати огорожу. Тубільці знесли цю наругу над святинею: лейтенанта Кінга вони вважали за сина О-Роно. Найголовніше ж — вони сподівались, що це остання жертва божеству.

Але як були розчаровані гавайці, коли через кілька днів плавучі острови О-Роно знову з'явились у бухті. Кук повернувся, щоб відремонтувати пошкоджену бурею фок-щоглу «Резолюшн».