Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 46

— Запах? Адже ж ви, святий отче, не новачок у Африці. Мені залишається тільки дивуватися: невже ви справді не знаєте, що негри змащують тіло пахучим жиром? Що ж до собак, то я знав одного француза, який навчив свого собаку впізнавати єзуїтів і кидатися тільки на них.

Місіонер почервонів.

— Думка тих учених, які ставлять негра на найнижчий щабель людського роду, — вів далі — ніби нічого й не сталося — Ковалевський, — виявляє тільки егоїзм і самовдоволену помилку людей, які вважають себе привілейованою кастою людства. Ці люди ладні стусаном скинути негра з тієї драбини, на верху якої приготували місця для себе.

— Але не станете ж ви заперечувати, що негри далеко відстали од культурних народів? — заперечили йому.

— Авжеж, панове, — відповів» Ковалевський. — Адже тільки в чому тут причина? Хіба в тому, що вони — негри? Це не причина, а наслідок того, що їх постійно пригнічують люди іншого кольору шкіри.

— Та ви справжній адвокат чорношкірих!

— Я захищаю людину, у якої хочуть відняти її людську гідність, — просто сказав Ковалевський.

Повернувшись до Росії, він у журналі

«Отечественные записки» надрукував статтю «Негріція», де переконливо довів нісенітність «теорій» про вищі і нижчі раси.

З приводу цієї статті Микола Гаврилович Чернишевський записав у своєму щоденнику:

«Прочитав «Негріцію» Ковалевського — дуже сподобався він за те, що так говорить про негрів, що вони абсолютно нічим не згірш нас, з цим я від душі згодний…»

Але повернемось у долину Тумату.

Мабуть, великодушне ставлення до полонених переконало галла, що на їхню землю ступив не ворог, а друг. Ковалевський і його нечисленні супутники не зустрічали ніяких засідок, не бачили ознак нападу, який би готувався. Вони безперешкодно досягли тих місць, де високі яскраво-зелені гори, зсунувшись, залишили Тумату тільки завалену камінням щілину. Можна було уявити собі, як бурхала тут річка після тропічних дощів!

Ковалевському гори нагадали Південний Урал: тільки замість беріз — лаври і дикі лимони.

Русло пересохлої річки закінчилось урвистою височиною. Тут з-під землі сочилися кволі струмочки. Єгиптяни зачудовано дивились на них. Ще б пак, жодному їхньому співвітчизнику досі не щастило побачити витік Тумату!

— У Хартумі нам все одно не повірять, що ми побували тут, — скрушно говорили солдати з єгипетського конвою.

Тепер була близька і кінцева мета експедиції. Ковалевський поспішив на горб, неподалеку від витоку Тумату, щоб, як писав він згодом, «досягти поглядом туди, куди марно прагнули дістатися стільки мандрівників, з яких багато наклали головою за своє самовіддане служіння науці».

Вже незадовго до захід сонця Ковалевський вийшов на плоску височину з низькорослими деревами і чагарниками. В підзорну трубу він побачив стада диких слонів. В одному з них нарахував сто тридцять тварин. Так от звідки з'явились дивні вм'ятини в руслі Тумату! Це слони лягали на пісок і своєю вагою продавлювали заглибини, в які поступово набігала вода.

Ковалевський весело і гордо озирався навколо. Він думав про те, що ніхто ще не проникав так далеко всередину Африки з цього боку, найнеприступнішого для мандрівників. У перемозі над природою була висока насолода, котру почуває дослідник, досягши своєї мети після тяжкої праці, нестатків і випробувань його терпіння і сили волі.