Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 44

Левів на барках побоювались. Не так давно, розповідали місцеві жителі, ці хижаки роздерли біля самої річки п'ятьох чоловік і кількох в'ючних мулів.

Розповідь ця особливо налякала лоцмана експедиції. І коли якось увечері поблизу стоянки барок пролунало рикання левів і замиготіли тіні звірів, лоцман сполошено закричав, що треба мерщій одчалювати від берега. Але Ковалевський зупинив його і зажадав, щоб спочатку порахували людей. Так і є: кількох чоловік не було.

Почали гукати. Ніякої відповіді, тільки леви після деякої мовчанки зарикали ще лютіше. Чи не потрапили вже нещасні араби їм на вечерю? Але тут розгледіли в пітьмі купку людей, які мчали по відмілинах хутчіш вітру.

А втім, на відмілинах теж було небезпечно. Якось араби вірьовкою тягнули барку, бредучи по коліно у воді. Раптом один з них скрикнув, змахнув руками і зник під водою. Мелькнуло його обличчя з витріщеними очима і судомливо роззявленим ротом.

Опам'ятавшись, люди почали галасувати, стріляти з рушниць у повітря, кидати вірьовки туди, де вирувала і пінилась закривавлена вода. Шум злякав крокодила. Араба витягли з води. Нога в нього була понівечена гострими зубами, він смертельно зблід від втрати крові.

Але чого ж стріляли у повітря, а не в крокодила? Та тому, що вбити цю хитру і підступну істоту з рушниці надзвичайно важко. З води видно тільки ніздрі, очі і частину спини, скуту закостенілим панциром, од якого відскакує куля. Отже, щоб убити крокодила у воді, треба поцілити йому в око.

Біля непрохідних порогів, які перетинали Голубий Ніл, експедиція покинула барки. Мандрівники пішли вздовж річки, до гирла її притоки Тумату.

У Туматі не було ні краплі води. Не віри-лось, що після дощів він перетворюється на велику річку. Але коли копнули заступом пісок у руслі, ямку заповнила вода.

Пройшовши вверх по Тумату, експедиція стала табором. Ковалевський зайнявся справою, заради якої його направили в Африку після наполегливих прохань єгипетського уряду: пошуками й організацією видобутку золота. Талановитий інженер, блискучий знавець гірничої справи, він заперечував думку багатьох європейських знаменитостей, які стверджували, що в центрі Африки золота нема. Незабаром Ковалевський зміг написати друзям:

«Успіх увінчав нашу працю і змусив тих, котрі не могли збагнути, що золото було там, де ми його шукали, покласти в рот не палець, а цілу руку на знак подиву…»

Але мріяв мандрівник зовсім про інший успіх. Він мріяв про подорож на південь, до витоку Нілу.

Ще в Єгипті Ковалевський довідався з газет, що брати Аббади нібито досягли нарешті місця, де починається Білий Ніл. Звичайно, це найкрупніше відкриття, якщо… якщо тільки брати Аббади не помиляються.

Ковалевському, який вивчив усе, що було відоме про Африку, і розпитав десятки африканців, здавалось неймовірним, щоб Білий Ніл починався недалеко від початку Голубого, як запевняли Аббади. Але щоб заперечити їм, треба було самому проникнути в ті широти, де, як говорили брати, знаходився витік Нілу.