Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 39

Зрозуміло, вчений не зміг би здійснити свої найважчі подорожі, якби не загартував себе з дитинства, якби не мав такого товариша і помічника, як Ваганов, таких витривалих і відданих супутників, як прості сибірські козаки. Ставши вже академіком і віце-президентом Російського географічного товариства, Олександр Федорович, згадуючи експедицію на Таймир, писав:

«Тепер, коли роки різноманітного столичного життя промайнули над пригодами тодішніх наших мандрів, про цих товаришів моїх у найважчій із пригод за мого життя я можу повторити: у всьому світі навряд чи де можна знайти ще таку винахідливість і спритність у всіх найлихіших напастях голої пустелі, як у народному характері простої російської людини…»

ДО ВЕРХІВ'Я НІЛУ

Загадка Нілу належала до найдревніших загадок географії.

Пониззя цієї річки було відоме вже за тисячоліття до нашої ери. Пізніше грецький історик і мандрівник Геродот вирішив описати велику африканську річку.

Геродот запитував у багатьох наймудріших і найосвіченіших єгиптян, де починається Ніл. Ніхто не зміг відповісти на це, крім хіба що сторожа священних речей у єгипетському храмі богині Мінерви. Але і той, зауважує Геродот, здається, жартома сказав, що він знає, звідки бере початок могутня ріка.

Після подорожі Геродота минуло понад два тисячоліття. Людина проникла в найвіддаленіші куточки своєї планети, винайшла складні машини, створила пароплав і паровоз, почала водити кораблі навколо світу, але таємниця Нілу так і залишилась нерозгадана. Як і досі ніхто в світі не міг точно сказати, де народжується ця річка.

Адже відкрити витік Нілу означало б відповісти не на одне, а на кілька запитань.

Наприклад, у пустелях, які оточують пониззя Нілу, влітку не буває дощів. Жодна крапля не падає з безхмарно-синіх небес. Здавалось би, річка до кінця літа повинна майже пересихати. Зовсім ні. Під осінь, у серпні, вода в Нілі прибуває, та ще як! Після літньої чотиримісячної посухи річка найповноводніша.

Де шукати розгадку цього дивовижного явища? Певно, що тільки у верхів'ях: адже вода приходить звідти.

Води Нілу залишають на берегах шар казково родючого мулу. Звідки він береться? Зрозуміло, не з розмитих водою пісків пустель. Річка приносить його звідкись з верхів'їв.

Шукати нільський витік почали давно. Порівняно швидко пощастило виявити, що річка вище пустелі розгалужується на дві — на Білий Ніл і Голубий Ніл. Але який же з двох рукавів головний?

Здавалось би, чого простіше — попливти спочатку по одній, потім по другій «гілці» Нілу, і річка сама приведе до своїх верхів'їв. Це спочатку спадало на думку кожному, хто вирушав углиб Африки.

Але мандрівника зустрічало безліч перешкод. Бурхливі пороги — «катаракти» — перетинали шлях човнам. Ще страшніший був нільський «сєдд» — мільйони болотяних рослин, які, переплітаючись між собою корінням, перетинали річку живими греблями. Пробитися через цей сєдд, що в перекладі з арабського означає «перешкода», не могло жодне судно.

А хижі звірі, а виснажливі пропасниці, а отруєні стріли африканців, які причаїлися в хащах? Чимало мандрівників знайшли собі могилу, не встигши проникнути навіть до кордонів великого екваторіального лісу, розташованого в центрі Африки. Тільки найсміливіші і найщасливіші повертались зі славою і багатими колекціями. Їм щастило багато побачити в Африці, і все ж таки жоден з них не міг сказати: «Я знаю, де народжується Ніл».