Читать «Нічні сигнали» онлайн - страница 27

Так пояснив Карлуша своє вистукування, яким звичайно відповідав на сигнал «SOS». Але так він вистукував тільки як добре побажання по столу або в шибку. Послати в ефір ці свої варіації він ще ніколи не насмілювався.

Як не дивно, а Вернерові чомусь саме тепер все це спало на думку. Може, причиною була тривога, яка охопила його, коли він помітив, що їх без усякої видимої причини приймають поза чергою? Як би він зрадів, коли б сьогодні міг розпізнати в ефірі знайомий «почерк» Карлуші!

Тимчасом Карл зав’язав з есесівцем-радистом розмову, намагаючись втертися в довір’я до свого наглядача. І все, здавалося, йшло на лад. Невдовзі есесівець трохи полагіднішав, і скоро вони вже з захопленням розповідали один одному цікаві випадки з своєї, практики. Виявилося, що радист-есесівець був майстром своєї справи, бо міг розшифрувати текст найбільшої швидкості, який Карл для спроби вистукав йому по столу. Крумбайн не скупився на похвалу і лестощі. Коли ж «Берта-Марія» перед посадкою була передана пеленгатору і наглядач на мить одвернувся, Карл знову попросився до вбиральні. На щастя, есесівець мав завдання наглядати за радіорубкою і тому не міг залишити приміщення.

Якомога швидше Крумбайн помчав до літака, насунув на голову навушники й став чекати тієї секунди, коли можна буде підключитися до розмови. Серце в нього завмирало від хвилювання. «Берта-Марія» пішла на посадку. Тепер пеленгаторщик мав вийти з будки, і в цей короткий проміжок часу Карл почав передавати свої сигнали. В ту ж мить він почув, як біля машини караульний окликнув когось. Слідом за тим почувся голос есесівця: «Заткни пельку», і рвучко розкрився клапан донного люка. В машині показалася червона пика і чорний мундир.

— Припинити! Руки вгору! — заричав есесівець.

На Карла дивилося чорне дуло пістолета. «Кінець, — подумав він. — Значить, не вдалося обдурити свого наглядача».

За якусь долю секунди в пам’яті промайнуло все його життя. Юність, мати, дівчата, в яких він закохувався, курси радистів, дружба з Вернером. І тут він почув, як з новою силою заревли мотори. Отже, Клаус таки правильно зрозумів його. Однак вони ще недостатньо попереджені. Треба передати ще якийсь недвозначний сигнал. Але який? Часу в нього лишилося небагато — дуло пістолета погрожує йому. Раптом у нього сяйнула думка. Пальці застрибали над ключем… І тут гримнув постріл. Наче несправёдливо покарана дитина, Карл здивовано розтулив рота, широко розкрив очі, потім осів, зів’ялий, придавивши своїм тілом руку до ключа. З чола стікала тоненька цівочка крові…

Спокійно звучали азбукою Морзе корективи з пеленгатора. «Машина правильно лягла на курс! Переходьте на двадцятиметрову висоту! Я вас слухаю!»