Читать «Нічні сигнали» онлайн - страница 10

Зрештою, Кримов не надав особливого значення цій справі, бо вважав, що в даному разі йдеться про звичайну погрозу, до яких вони вже звикли. Проте на всяк випадок на світанку він усе ж передав оригінал радіограми, разом з своєю розшифровкою, через зв’язкового мотоцикліста до відділу обробки матеріалів.

Але там було досить важливіших даних для обробки. Побіжно проглянувши текст, поспішили погодитися з думкою офіцера Кримова. Випадково, уже надвечір, ця справа потрапила в руки капітанові Новикову. Це був сибіряк — високий, білявий, з засмаглим обличчям і світло-сірими очима, він відрізнявся особливою грунтовністю у всьому, його спокусила ця таємнича радіограма, бо він знав німецьку мову і сподівався більше вичитати в ній, ніж зуміли його колеги.

Йому вдалося розшифрувати ще кілька слів: «завтра вночі»… «бом…дуванню»… «на схід»… «дорозі на Новгород». Кінець кінцем він запросив дивізійного перекладача. Спільними зусиллями їм вдалося доповнити текст, і стало зрозуміло, що це була не одна з звичайних погроз, а пересторога.

Новиков, недовго думаючи, сказав:

— Їду негайно до генерала, хай він вирішує, як бути!

В ту ж мить викликав мотоцикл, скочив у коляску й помчав до командного пункту армії.

Вже починало сутеніти, коли сибіряк стояв перед командуючим і доповідав. На закінчення Новиков сказав:

— Щоб розшифрувати це повідомлення, нам довелося дати певну волю своїй фантазії. Проте ми переконані, що правильно розгадали текст радіограми. Про вірність повідомлення я судити не можу.

Генерал замислився на якусь мить, відкашлявся й сказав:

— Я теж не можу визначити правдивість повідомлення. І все ж таки наш обов’язок — врятувати беззахисних поранених. Тому я наказую: евакуювати всі госпіталі й перев’язочні пункти і не заселяти їх три дні, якщо це повідомлення виявиться невірним. — Потім невдоволєно додав: — На жаль, я не маю в своєму розпорядженні достатньої кількості винищувачів і не можу за такий короткий час стягнути потрібну кількість зенітних частин, щоб дати належну відсіч німецьким бомбардувальникам.

Не більш як за годину до містечка вже мчала моторизована транспортна колона. Похапцем, абияк розміщали поранених на соломі, закутували в ковдри й мерщій вивозили до найближчого лісу. Прибували все нові й нові санітарні та вантажні машини. Невдовзі після півночі госпіталі й приймальні пункти були евакуйовані.

Серед поранених поступово поширилась чутка про причини поспішної евакуації. Минали години, немало німецьких літаків пролітало над містечком — це було тут, за якихось сорок кілометрів від фронту, звичайним явищем, — проте не впала жодна бомба. Невже-таки вони справді стали жертвою грубої витівки? Поранені стогнали від болю й спраги. Між ними в розпачі бігали лікарі й сестри. Як вони могли допомогти їм без спеціальних інструментів, без достатньої кількості перев’язочних матеріалів і болезаспокійливих медикаментів?