Читать «Нічні сигнали» онлайн - страница 11

Вже почало світати, коли в повітрі почувся перший гул. Бомбардувальники, наче величезні джмелі, вишикувані в чіткому порядку, вкрили небо. Над ними дзвеніли крихітні крапки — винищувачі прикриття. І тут посипалися бомби. Маленькі, наче іграшкові, вони відділялися від фюзеляжів, перекидалися, поблискували в перших сонячних променях і зникали в глибині. Ще мить — і загуркотіло так, ніби настав кінець світу. Велетенський грибоподібний стовп диму звився аж до самих хмар, фарбуючи їх в дедалі темніший колір і розсуваючись у всі боки.

От і сталося. Сповнені жаху, поранені думали про те, що було б з ними в ці хвилини, якби вони лишилися в своїх ліжках. Тимчасом підрозділи німецьких бомбардувальників, ніби нічого й не сталося, в строгому порядку розвернулися широкою дугою й поволі зникли на заході.

Дізнавшись про цей наліт, генерал не сказав жодного слова. Він довго стояв нерухомо, стискаючи кулаки. Проте почуття справедливості змусило його констатувати, що німецьких радистів, які послали в ефір ту пересторогу, ще не засліпила війна. І він, не вдаючись у розмову, наказав Новикову подбати про те, щоб на хвилях, якими користувався таємничий передавач, більше нічого не передавали і щоб негайно була створена група радистів, які досконало вміють передавати й приймати радіограми німецькою мовою.

Нелегке завдання випало на долю молодого сибіряка. Потрібно було два, а може навіть три радисти, які однаково добре знають німецьку й російську мову. А крім того, вони повинні досконало вміти вести передачу й прийом обома мовами. Де їх знайти? А проте він покладався на вишколених радистів, тих спритних хлопців, що підтримували зв’язок з багатьма товаришами. Тому звелів їм оголосити, що для важливого завдання конче потрібні радисти з такими-то знаннями.

До вечора зголосилося п’ять радистів. Новиков по черзі викликав їх в ефірі й вів розмови німецькою мовою. Два одразу дали осічку. Вони мали лише загальні шкільні поняття і вже за нормальної швидкості виявились безпомічними. Два інших витримували до вісімдесяти знаків на хвилину. Останній виявився незвичайно обдарованим радистом з неймовірним слухом і пам’яттю. Він ще не знав досконало німецької мови, але впевнено приймав усі передачі німецькими літерами і схоплював зміст радіограми. Ці троє були негайно відряджені до відповідного штабу і в ту ж ніч приступили до виконання своїх обов’язків.

За перші вісім днів новоутворена радіогрупа не прийняла жодного повідомлення. Люди сиділи без діла перед своїм радіоапаратом і лише час від часу перевіряли постійно настроєну хвилю. Вони чекали. Щоб не нудьгувати, придумали гру: все, що мали сказати один одному, перекладали на німецькі знаки Морзе, вистукували пальцями по столу чи на шибці або просто мугикали своїм голосом. Спочатку виникало багато непорозумінь, зате таким чином вони дуже швидко зазубрювали досі незвичні для них знаки.

На третій день Новиков передав їм заяложений зошит, в якому були переписані німецькі Q-групи — своєрідна система скорочених повідомлень. Кожна така шифрована фраза починалась літерою Q, а далі йшло А-А або S-R, що означає: «Я повертаюсь» або «Передавайте повільніше», чи Q-Т-Н — «Сповістіть своє місцеположення» або Q-Т-R — «Прошу, дайте точний час». Вони включили й ці ключові групи в свої розмови за азбукою Морзе і невдовзі були певні того, що можуть одразу зрозуміти будь-який німецький відкритий текст і відповісти на нього. Хай лише озветься той невідомий радист. Але він все ще мовчав.