Читать «Терпкість вишні» онлайн - страница 7

* * *

— Оце і є моє королівство, — Мілена прочинила двері до величезної кімнати, умебльованої стінкою «Бескиди». — А отам королівство Травки.

— Він, мабуть, у себе, — шепнула я, побачивши зеленкуватий дим, що ліниво снувався крізь замкову щілину.

— Або те, що від нього зосталося. Тобто светр, брудні джинси й кілька схрещених кісточок. А тепер хіт сезону: клозет, — вона прочинила наступні двері, демонструючи вузьку, пофарбовану в коричневе нору завбільшки півтора на два метри.

— Понуро, — визнала я.

— Зверни увагу на гриб, — показала вона величезний наріст, який укривав порепану стелю у якихось трьох метрах над нашими головами. — Ціле щастя, що це так високо, бо я боялася б сюди заходити.

— Мене більше інтригує це дзеркало на півстіни між стелею й підлогою. Навіщо в клозеті дзеркало?

— Як це навіщо? Щоб після відповідної процедури пересвідчитися, чи не луснули судини в очах.

Яке щастя, що я не мушу винаймати квартиру. Що маю затишну кімнатку обіч татової бібліотеки (багатої на словники й біографії науковців). Зате маю власний балкон із краєвидом на поблизькі пагорби. Власний захаращений стіл і тридверну шафу, завалену велемудрими книжками. Щоправда, я кожного ранку мушу добиратися до Кракова маршруткою і щовечора повертатися додому, замість іти з групою до кнайпи, але все ж це краще, ніж гидезна «кавалерка», пропахла вільгістю й заселена незнайомими курцями травки. Маю свій дім і своїх батьків, котрі вміють мене вислухати. Тільки от мушу їм нарешті сказати про те, що я перевелася.

Середина листопада

Сьогодні я сиділа в Мільчиній кухні, коли раптом з’явилася хазяйка квартири, пані Квятковська, пенсіонерка й любителька санаторіїв на морському узбережжі. Вона виросла перед нами, наче лиховісний гриб після вибуху атомної бомби.

— Доброго дня, — зверхньо привіталася пані Квятковська, стягаючи шкіряні рукавички (як вона примудрилася запхати в них ті величезні персні?). — А це що за дівчина? Може, вона мешкає тут нелегально?