Читать «Велике плавання» онлайн - страница 12
Зінаїда Шишова
— Будь певен, друже, — казав, наприклад, Орніччо, — якби жив зараз твій улюбленець Пліній, то, незважаючи на його розум і вченість, його обов'язково спалили б на вогнищі лише тому, що він не зміг би прочитати напам'ять «Ave Maria». Що ж, у Генуї люди мудріші, і він тільки посидів би у в'язниці, як твій інший улюбленець, Марко Поло. А ось в Іспанії, будь певен, його обов'язково спалили б на вогнищі не згірше, ніж мавра або єврея.
Сперечатись з ним було марно, тому я й не любив цих розмов. Набагато більше мені подобалось, коли у святкові дні ми з Орніччо, взявши з собою мандоліну, йшли за місто.
Ми бігали по траві й ловили ящірок, а іноді Орніччо, зупинившись на шляху, співав пісеньки, які сам склав.
З них мені найбільш подобалась пісенька про рознощика, яку він склав, мандруючи сільськими дорогами зі своїм господарем, мандрівним торгівцем.
Я завжди підспівував йому, як умів. Чистий і дзвінкий голос мого друга часто збирав навколо нас багато людей.
Пісенька була така:
Слухаючи Орніччо, міщани реготали до впаду. Часто потім, проходячи вулицями Генуї, ми чули з відчиненого вікна палацу голос якого-небудь кухарчука:
Якось у порту я почув кінцівку пісеньки, складену, вважай, кимось із матросів:
Люди, які захоплювались, як і я, всебічним обдаруванням мого друга, часто умовляли його покинути Геную, де можуть відзначитись лише купці або солдати, і шукати щастя при дворі якогось можновладного герцога.
— Так, так, — казав синьйор Томазо, якщо був присутній при цьому, — при першій же нагоді я поклопочусь, щоб ти побачив світ.
— Господарю, — відповідав на це Орніччо, — від добра не тікають. Хіба що ви виженете мене з дому. З власної волі я вас і Франческо не залишу.
Не маючи таких здібностей до малювання, як Орніччо, який часто виконував замість синьйора Томазо всю роботу, я все-таки знайшов спосіб бути корисним своєму господареві. І це сталось таким чином. Серед старих манускриптів і книг господаря я розшукав старі, пошарпані карти.