Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 14

Павел відчув на собі чийсь погляд, миттю обернувся — і дуже вчасно: за ним пантрував інший кюлямбей з бляклими очима й неначе примірявся, як зручніше розтрощити йому череп стільцем. Балканов спритно відскочив і, уникнувши удару, ногою в пах поклав бандита на підлогу.

Ляснуло ще два постріли. Одна куля зрикошетувала й цвигнула над самим вухом у Павла. Перед очима йому блиснуло холодне вістря великого кинджала, якого тримав середній на зріст кюлямбей з чорним циганським обличчям і налитими кров'ю очима. Павел швидко збагнув: кюлямбей хоче «звільнити» собі дорогу, щоб ударити в спину якогось невисокого, але кремезного й дужого матроса. Той саме стискав, мов у лабетах, маслакуватого чоловіка, котрий скреготав зубами й намагався випручатися. Матрос раптом відкинув маслакуватого від себе, і цю мить Павел упізнав у матросові португальця з бакенбардами. Кюлямбей, занісши кинджал, чекав, коли зможе вдарити матроса. Але Павел блискавичним помахом кулака чи не перебив йому руку з кинджалом. Після другого удару турок дав сторчака головою під стіл. Матрос із бакенбардами глянув у цей бік і все зрозумів…

А тоді все наче закружляло в якомусь шаленому вихорі…

VI

Як вони потрапили аж до цієї чернечої хижі, що притулилася на схилі горба Кесим-паша, зверненого до Золотого Рогу, ні географ, ані матрос із бакенбардами самі не знали. Під ліхтарем вони придивились одне до одного й міцно потисли руки. Обличчя португальця й досі було бліде, губи тремтіли, а з чола стікала цівочка крові.

— Дякую вам, сер! — мовив він по-англійському. — Ви врятували мене від бандита. Але ж і свиноти розвелось у цій країні!.

— Говоріть своєю мовою! — озвався Павел по-португальському. — Гадаю, ми добре порозуміємося. Ви, здається, португалець?

Матрос ошелешено глянув на Павла, а тоді схопив його за руку.

— Хіба й ви португалець?

— Ні, але знаю португальську.

— Росіянин? — запитально глянув на нього матрос.

— Ні, болгарин.

— А за фахом? Торгівець?

— О ні, географ.

Португалець відступив на крок і радо запропонував:

— Давайте знайомитись! Гонсалві, моряк, син капітана Сілви Порту, родом з Албуфейри. Власне, народивсь я на кораблі «Реженерадуш», вічна йому пам'ять.

— Затонув? — подивився на нього Балканов і в півтемряві вгледів сум у очах моряка. — А де живуть ваші батьки?

Гонсалві замовк, потім глибоко затягся димом і проказав:

— Як то кажуть, круглий сирота! Батько мій загинув разом з кораблем, а мати — під час чуми.

Раптом він пильно вдивився в Павлове обличчя, ніби намагався знайти в ньому щось знайоме, й замислено промовив:

— Який збіг обставин, географе! І мого батька теж колись урятував болгарин!

Балканов не мав бажання розпитувати його. Багато болгар тиняється по білім світі. Тож не дивно, коли якийсь із них став у пригоді батькові цього португальця.

Вони рушили до Босфору. Небо було чисте, синє й глибоке, всіяне ясними скалками зірок. Десь далеко попереду мерехтіли освітлені вікна. Вони теж здавалися зірками, що впали з небесної бані.