Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 13

— Братику! — радо зустріли його матроси, почувши російську мову.

— Здрастуй! Здрастуй! — простяглось кілька рук.

Якийсь низенький усміхнений чоловік з русявими кучерями та гостренькою борідкою жваво схопився, дружньо обійняв Павла і підсунув йому стілець. Молодий географ раптом спинився серед близьких людей — у кожному порухові, погляді й усмішці відчувалась прихильність до нього. Павел узяв дрібку тютюну з табакерки, яку йому простягли, скрутив собі цигарку і з задоволенням закурив, йому стало легко й приємно. Він спитав за Халіта-агу. Той самий веселий бородань знову схопився й показав рукою за шинквас. Там у півмороці, схрестивши ноги, сидів білобородий турок у коштовному сіляхлику, з блискучим золотим ланцюжком через груди й чотками в руці. Халіл-ага з незворушним спокоєм посмоктував наргіле й випускав з рота ділі хмари диму. За кожним порухом золотий ланцюжок спалахував проти світла, немов на грудях у старого розсипались іскри.

Павел уже заходився був прокладати собі шлях поміж столиками, коли раптом до старого підбіг хлопець у червоній фесці та фартусі й шепнув йому щось на вухо. Халіл-ага від несподіванки аж сіпнувся, витріщив очі й випустив з рота цибук наргіле. Потім схопився на ноги й почав запихати золотий ланцюжок годинника в сіляхлик.

Ту ж мить двері кав'ярні з гуркотом розчинились — аж шибки забряжчали.

— Кюлямбеї! — злякано заволав хтось.

До кав'ярні вже сурганилися якісь непевні люди в чорних широчезних штанях, розхристаних жилетках і яскравих китайчатих шарфах.

Вони зупинились, нишпорячи лютими очима по столиках. Павел подумав, що це вони його розшукують за ту смуглявку та гачконосого турка, й теж зупинився, не зводячи з них погляду, його рука швидко намацала шерхку ручку пістолета.

Та кюлямбеї, певно, шукали когось іншого. В кав'ярні запала гнітюча тиша. Але це тривало недовго. Люди в чорному нарешті вгледіли того, кого так наполегливо переслідували. Один з них показав рукою, щось вигукнув, і вся зграя шугонула до жертви.

Далі все відбувалося з блискавичною швидкістю. Хтось брязнув об підлогу порцеляновим сервізом, задзеленчав розбитий посуд.

То був немов сигнал до жорстокого шабашу. Павел і не зогледівсь, як попід стелею вже летіли стільці, перекидалися столи, падали й розбивалися на друзки засклені картини. Впав додолу ліхтар. Засмерділо газом… Галас, п'яна лайка, пронизливий свист і гуркіт… Озвірілі люди, колошматячи одне одного, качались по підлозі.

Балканов зблід і, пильно стежачи за тими, що вовтузилися поруч нього, обережно позадкував до дверей. Гримнув постріл. Над самою головою в Павла бризнула скалками шибка.

Запаморочений несподіваним ударом у вухо, Павел обернувся й угледів налиті люттю очі якогось цибатого кюлямбея з вугруватою пикою. Павел незчувся, як напасник удруге гупнув його в груди. Він поточився, але таки не впав, а тільки приклякнув на підлогу й тут же схопивсь на рівні й так затопив туркові кулаком межи очі, що той захитався й схопивсь обома рухами за перебитий ніс, а тоді сіпнувся й повільно осів додолу.