Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 224

Марко здавалося, що різниця у віці між ним і братами Поло немовби зменшилась. Своїми думками він давно випередив свої роки. Щождо Ніколо й Мафіо Поло, то в своїй заповзятливості вони були такими ж молодими, як і тоді, коли вирушали з прекрасної Венеції в країни Сходу.

Вони згадали про Матео. Під час переїзду з Камбалі в Ханьчоу Марко й Ашіма побували на його могилі. Марко розповів про смерть Матео — все, що почув від Фан Кунг-до.

— Чому він не поїхав з нами? — спитав Мафіо, боляче вражений звісткою про смерть друга. — Я гадав, що він доживе до ста років. — І задумливо додав: — Коли він помер, йому було стільки років, скільки тепер мені… Ми вже не молоді. Твоєму батькові п'ятдесят два, мені — п'ятдесят чотири… — Мафіо твердо подивився у вічі Марко. — Ми вважаємо, що вже час подумати про повернення на батьківщину.

«Чого вони нічого не кажуть про Ашіму?» подумав Марко. Він не хотів показувати своїх почуттів і зробив вигляд, ніби нічого не чує.

— Ми багаті, як королі, — мовив батько. — Мафіо правильно каже: ми повинні подумати про повернення додому. Коли ми заговорили про це з ханом Кублаєм, він дуже розгнівався. «Хіба я не засипав вас подарунками? — закричав він на нас. — А тепер ви хочете залишити мене. Нащо вам вирушати в небезпечну й важку подорож, в якій ви легко можете загинути? Якщо вам треба більше прибутків, я дам їх стільки, скільки ви хочете. Якщо ви прагнете почестей, я призначу вас на високі посади. Хіба я не зробив вашого сина намісником? Лишайтесь тут…» Нелегко буде одержати дозвіл хана Кублая на повернення додому.

Марко відчув, що батько схвильований.

— А він сидить собі й мовчить, — докинув Мафіо Поло.

В пам'яті Марко постали привабливі картини рідної землі. Але розповідь старших про мандрівку знову пробудила в його серці прагнення поїхати в Індію.

— Я б не хотів, щоб мене поховали в Китаї, — сказав Ніколо Поло.

— Ви незадоволені, що я одружився з Ашімою? — спитав Марко.

Ніколо й Мафіо здивовано глянули на нього. І враз Мафіо зареготав.

— Так ось чому він сидить і мовчить. Як це ми справді забули благословити його і побажати йому щастя? Марко, ми ж раді… А хіба Ашіма незадоволена нами, старими недотепами? — занепокоївся він. — Вона скаржилася тобі на нас?

Марко повеселішав.

— Вона просто вибігла, — засміявся він. — Хіба ж ви щось таке зробили, дядьку, щоб Ашіма могла бути вами незадоволена?

— Авжеж, зробив, — загримів Мафіо. — Та я ж бігав навколо неї, як наречений, намагаючись угадати її найменше бажання. А твій батько? Коли не кинусь його шукати, то обов'язково знайду в Ашіми.

— Ми бажаємо вам обом великого щастя, — серйозно сказав Ніколо. — Їй нелегко буде вирушити до Венеції.

— Тату, вона рада поїхати у Венецію, — сказав Марко.

Ця розмова викликала в них спогади про батьківщину. У кожного в серці таїлась туга за нею, то спалахуючи, то затухаючи. Тепер ця туга охопила й Ашіму. Коли Марко не було дома, вона часто йшла до Ніколо й Мафіо слухати їхні розповіді про далеку країну, їй навіть снилось уже місто на ста островах. Інколи їй здавалося, що вона ще малою дитиною бігала поміж колонами П'яцети.