Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 214

Хан Коготай витер з чола піт після такої довгої промови.

— Дякую за почет, який буде мене супроводжувати, — сказав Марко Поло з легкою іронією в голосі. — Він досить численний… Я привітаю від вашого імені Юсю Темюра і скажу імператорові, що ви охороняєте імперію.

Він злегка вклонився і за монгольським звичаєм доторкнувся пальцями до серця, щоки і чола.

— Так, так… — мовив хан Коготай, втішений його словами.

Хіу Хенг підійшов до Марко Поло і мовчки обняв його. Генерал Чен зробив те ж саме.

— Так, так… — знову пробурмотів хан Коготай. — Хай захистить вас вічне небо.

В дворі на Марко Поло чекав гарячий, у яблуках кінь. Це був найкращий доказ прихильності хана Коготая до венеціанця. Марко Поло скочив у сідло, і, оточений вершниками, рушив у дорогу.

Важкі думи зникли. Втоми наче й не було. Вітер обвівав йому обличчя. Сонце спускалося на західні гори, за білими мурами, цвітом цвіли дерева й кущі, кінський тупіт зливався у якусь хвилюючу мелодію. Нічні події в палаці кронпринца здавалися тепер Марко ніби сном. Його заполонило п'янке почуття волі.

Він стиснув ногами боки коня, вдарив його злегка нагайкою, схилився до гриви і тихо гукнув:

— Ану, швидше, моя пантера!

Він відчув, як напружились м'язи на тілі чудового скакуна. Відкинувши назад голову, кінь пронизливо заіржав і стрілою понісся по дорозі, його копита ледь торкалися землі. Марко здавалося, наче він летить. Ось вони проминули північні ворота. Перед ними лежала широка дорога, що вела до мисливських угідь на берегах Білого озера і до літньої резиденції імператора в Шаньту.

Обличчя татар блищали. Припавши до грив своїх коней, вони час від часу щось радісно вигукували. В повітрі свистіли нагайки, зброя сяяла на сонці, вороні скакуни мчали, розпластавшися над землею, і лише гриви розвівалися на вітрі.

Звістка про смерть тирана Ахмеда випереджала вершників. Країна була охоплена гарячковим хвилюванням. Гнівними поглядами проводжали люди татарський загін. По дорозі Марко Поло дізнався про те, що в деяких містах спалахнули повстання і для придушення їх послано війська. Скрізь стояли наготові загони солдатів. З вуст в уста передавали імена Ван Ку та Хіу Хенга.

Протягом усієї мандрівки Марко Поло не залишало почуття надії. Він думав про майбутнє і зовсім забув про небезпеку, яка нависла над ним зараз. І тільки тоді, коли Марко з вершини гори побачив вдалині літню ханську резиденцію з її квітучими садами, з її будинками, палацами і пагодами, він згадав, яке важке у нього завдання.

Одягнений у червоне шовкове вбрання з гаптованими золотом стрічками, молодий чиновник зустрів Марко Поло поштивим поклоном.

— Милостивий пан головний цензор Юсю Темюр чекає на вас, милостивий пане.

— Ведіть мене до нього! — наказав Марко.