Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 213

— Мовчи, Хіу Хенг! — попросив генерал Чен.

Вчений поклав листа на стіл. Марко Поло встав і підійшов до вікна. Двір заповнили озброєні люди. Будинок був одрізаний од навколишнього світу. Вони стали в'язнями двірцевої охорони і навіть не знали, що робилося в місті.

Бездіяльне чекання було нестерпним. Чому не приходить хан Коготай? Адже він знає, що обвинувачення вже готове.

Марко Поло з тривогою думав про Ашіму. Він так і не побачить її до від'їзду в Шаньту. А може, він уже ніколи не побачить її? Ця думка здалася йому такою дикою, що він заперечливо похитав головою, немов відганяючи її від себе.

Все залежало, від настрою хана Кублая. Якщо йому дошкулятиме біль у животі або якщо він буде в поганому настрої з якоїсь іншої причини, він засудить їх до смерті, навіть не вислухавши обвинувачення… Джамбуїк-Хатун — у Шаньту. Ахмед був її улюбленцем. Хіба вона не скаже свого слова? Нащо він тільки дав умовити себе взяти участь у вбивстві Ахмеда? Чому Хіу Хенг посилає до хана Кублая саме його, Марко Поло, чому він сам не їде до імператора з обвинуваченням?

Марко Поло підняв голову і зустрівся поглядом з Хіу Хенгом. Йому стало соромно за свою легкодухість. Як він міг, бодай на одну мить, забути про те, як повівся Ахмед з Ашімою і з ним самим? Та й чи не став би він все одно в'язнем Ахмеда, якби цей злочинець лишився живим? Марко з задоволенням пригадав, що він вирішив перейти на бік Хіу Хенга ще до того, як дізнався про викрадення Ашіми.

— Ви турбуєтесь про свою наречену, — мовив Хіу Хенг. — Ми зробимо все, що в нашій силі..

В його голосі відчувалася теплота. Ніколи ще китайський учений не був такий близький йому, як у ці хвилини.

— Дякую вам, милостивий пане, — сказав Марко Поло. — Гадаю, що все буде гаразд.

Ввійшов служник і доповів, що з ними хоче говорити хан Коготай. Всі відразу забули про втому. Вони підвелися з своїх місць і, стоячи, зустріли коменданта. Двоє охоронців виструнчились біля дверей. Невисокий, кремезний хан Коготай підійшов до Марко Поло, відкинув назад голову і колючим поглядом окинув його з голови до ніг. При повному бойовому оснащенні, у шоломі з срібною стрілою, що захищала чоло і спускалася на носа, він нагадував задерикуватого півня. Охоплений після нічних подій почуттям великої відповідальності, він щосили намагався зігнати з свого обличчя бодай найменші сліди властивої йому добродушності.

Оглянувши як слід високого, широкоплечого венеціанця, хан Коготай узяв руки в боки, став поважно походжати по кімнаті. Раптом він спинився, виставив уперед вказівного пальця і сказав:

— Значить, ви хочете їхати в Шаньту? Гаразд, їдьте в Шаньту… Його величність вирішить, що робити… Скажіть йому, що я буду охороняти імперію. Не забудьте сказати цього. Вас супроводитиме тисяча воїнів. Ви будете їхати не в голові і не в хвості, не з лівого і не з правого боку колони. Солдати весь час слідкуватимуть за вами. Пам'ятайте про це! Я наказав убити вас, якщо ви спробуєте тікати. Сьогодні вранці з Камбалі виїхав кур'єр. Коли ви прибудете на місце, верховний цензор Юсю Темюр уже передасть мій звіт його величності. Я написав усе так, як бачив на власні очі… Юсю Темюр — мій родич. Якщо хочете, можете привітати його від мого імені… А тепер беріть обвинувачення і йдіть. Загін уже чекає вас надворі.