Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 181

Незнайомий оглянув палаючим поглядом присутніх.

Ванг заскрипів зубами.

Пекар закрив руками обличчя.

— Це якийсь диявол! — сказав носильник. — Всі ненавидять його.

— Життя китайця для нього не дорожче, ніж життя собаки.

— Всі повинні знати про злочини Ахмеда, — мовив незнайомий кур'єр. — Потурбуйтесь про це. Але будьте обережні.

— Скоро світанок, — глухо промовив Ванг. — Ми чули, як в'язні кричали, коли на шию їм падає сокира ката… — Він підвищив голос: — І ви кажете, що час ще не настав!

— Тепер послухайте, що я вам скажу: носильника не стратять. До світання його буде врятовано.

Чоловіки полегшено зітхнули. Вони відхилились трохи назад, і їхні обличчя поглинув морок. Кур'єр з вузенькими плечима і руками вченого викликав у них майже забобонний страх. Вони чули в його словах силу. І тому довіряли йому.

— Хто ви такий? — спитав пекар і одразу перелякався свого балакучого язика.

Ванг щось сердито пробуркотів.

— Такий самий китаєць, як і ви, — відповів незнайомий кур'єр.

«І не боїться вночі ходити по місту», подумав носильник.

П'ять разів ударив дзвін.

— Скоро він прийде до вас. Ванг, ви повинні сховати його в себе. Будьте обережні, щоб його не побачив ваш сусід.

— Він прийде сюди? — вражено спитав Ванг.

— Ви боїтесь?

Обличчя Ванга вихопилось з темноти.

— Я вас не розумію, пане…

— Гаразд, Ванг, я не хотів вас образити. Він пробуде у вас три дні, і потім ми переправимо його з Камбалі в безпечніше місце. А тепер слухайте, що передав вам мій повелитель. Завтра до вас під'їдуть два вози і привезуть вам залізо. Куйте з нього мечі і вістря для списів. Лі, Ву і Янг, ви роздасте їх нашим друзям і скажете їм: «Гостріть зброю й будьте наготові». Ось що я мав переказати вам від імені мого повелителя. Шю постукав у вікно:

— Зачекайте трохи тут, — сказав незнайомий кур'єр. — Я зараз повернуся.

— Я чую чиїсь тихі кроки, пане, — збуджено прошепотів Шю. — Попід самими стінами скрадаються два чоловіки… Ось вони стали… Знову йдуть.

Незнайомий кур'єр поклав хлопцеві на плече руку:

— Не бійся, Шю. Це наші друзі. Іди і впусти їх.

В темну майстерню вступили два чоловіки. Один з них сказав:

— Пане, ось він. Тільки вранці помітять, що його немає. Тепер я піду.

— Зачекайте! Ти чуєш що-небудь, Шю?

— Ні, пане.

— Ну, тоді йдіть. Дякую вам. Передайте це всім, хто вам допомагав.

Чоловік тихо рушив на вулицю. Коли незнайомий кур'єр зайшов із звільненим вантажником у кімнату, всі стояли навколо лампи.

— Ось він.

Ванг обняв вантажника. Інші мовчки вклонилися йому.

— Я — Хан Ель-канг, — назвався чоловік. Раптом він сів, затулив обличчя руками і заплакав.

— Не плач, Хан, — співчутливо мовив Лі. — Адже тепер ти на волі.

Чоловік устав.

— Коли запалять на горах сигнальні вогні? — суворо спитав Ванг.

— Куйте зброю. Коли ми матимемо зброю, скоро запалають на горах сигнальні вогні. Смерть злочинцю Ахмеду!

— Смерть злочинцю Ахмеду! — тихо повторили присутні.