Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 162

— Ти кликав мене, ось я й прийшов. Що ти хочеш? Чому ти сидиш на золотому троні? Чому ти живеш між мертвим камінням, яке не можна перенести з одного місця на інше?

— Мовчи, Хунан! — мовив хан Кублай.

— Нащо ти привів мене сюди, якщо я повинен мовчати? Я бачу, скрізь тебе оточують чужоземні радники. Мої внуки не хочуть більше жити в юртах…

Старий вояк почав бурмотіти щось незрозуміле, доки його не обірвав владний голос хана:

— Хунан, ти чуєш мене? Розкажи нам, як Чингіс-хан наказав завоювати весь світ.

— Я чую тебе, хан Кублай. — Старий випростався, в його очах спалахнув вогонь спогадів; він забув, що сидить в імператорському палаці, і почав розповідати:

— Багато років тому, коли всемогутній мороз покрив срібною кригою велику ріку, а зима одягнула горби й долини в білий горностай, коли Онон замерз на глибину списа, Чингіс-хан покликав свого воєначальника Субутай-Багадура в золотий намет на вершині гори і сказав: «Тепер ти повинен підкорити сарацинів. Бери сто тисяч верхівців і вирушай у похід. Юний Кублай буде супроводжувати тебе і вершити геройські діла!»

Запалені нестримним вогнем зненависті, ми помчали на сарацинів. На чолі війська летіли одноокий герой Субутай і хоробрий юнак Кублай. Небо потемніло від стріл. Як грім, лунав гуркіт наших возів і стукіт копит наших коней. Вороги тікали, а ми, як вітер, мчали за ними…

Хан Кублай слухав з заплющеними очима. Придворні, нудьгуючи, пошепки перемовлялись між собою.

— Моє серце стікає кров'ю, Хунан, — тихо сказав хан Кублай. — Не говори далі. Ох, якби ж я міг знову повернутися в степи!

І тільки китайський учений і радник Хіу Хенг наслухався до розмови. Він був задоволений, однак не показував цього.

— Чужоземні посли чекають, — сказав він. — Час прийняти їх.

Слуги вивели старого вояка, і тоді імператор наказав покликати до себе чужинців, його вузенькі, близько поставлені одне до одного очі втратили вираз задуми, і м'ясисте вилицювате обличчя з цікавістю нахилилося вперед.

Венеціанці впали перед імператором на підлогу.

— Встаньте, — сказав хан. — Ви бачите, я не забув вас. Чи добре вели вас сюди з Канчоу мої воїни?

— Ми глибоко вдячні, ваша величність, за велику милість, яку ви виявили до нас, — сказав Ніколо Поло. — За час нашої відсутності ще більшою стала ваша держава, ще дужче розцвіла вона. Ваші воїни й чиновники з повагою ставилися до нас.

Добре продумані слова венеціанця справили на хана приємне враження. Він перевів свій погляд з Ніколо на Марко, який стояв на півкроку позад батька.

— Скажіть, що доручив передати мені ваш володар папа?

Поки Ніколо відповідав ханові, Марко роздивлявся навкруги. Хоч він уже багато чув од дядька й батька про життя могутнього володаря, але казкові багатства, які він побачив у палаці, і хід прийому справили на нього величезне враження.

Здійснились мрії його дитинства про мандрівку в далекі краї. І все ж таки він у цю мить відчував, як ніколи, що це тільки початок шляху, що його пристрасть до пригод ніколи не вдовольниться досягнутим.

Князі й радники, які оточували хана, з інтересом наслухалися до слів Ніколо Поло, намагаючись прочитати на обличчі володаря, задоволений він чи розгніваний. В залі виникло пожвавлення і почулися здивовані голоси, коли кілька слуг на чолі з Матео підійшли до трону і розіклали перед імператором папські подарунки. Подив викликали не так подарунки, як могутня постать Матео. Імператор теж затримав на ньому свій погляд.