Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 149
Віллі Мейнк
Мерехтливі відблиски свічок осявали золоті фігури, цівки диму виповняли повітря священними пахощами. Люди падали ниць перед величезною статуєю, схиляли голови до землі і бурмотіли молитви. Марко й Матео теж стали навколішки, щоб не образити чужинських звичаїв.
Здавалось, велетенське обличчя бога глузливо оглядає своїми мертвими очима кожного присутнього в храмі. Матео ще гостріше відчув тривогу. Ашіма лишилася вдома з самими слугами, обидва купці вирушили більш ніж на тиждень у своїх торговельних справах. Матео хотілося встати й побігти до дівчини, однак він боявся порушити урочисту тишу і не міг подолати в собі остраху перед могутнім чужим божеством.
Тимчасом Марко, навіть не підозрюючи, що робиться в душі Матео, спостерігав, як приносили в жертву чорного барана. Четверо дужих служників схопили тварину і, кинувши її на жертовний камінь перед статуєю, забили. Хоч це і викликало в душі Марко відразу, він все ж таки рушив за натовпом на подвір'я. Там ченці здерли з барана шкуру, випотрошили його і розрубали на шматки. М'ясо вкинули в казан, у якому вже кипіла вода.
Коли жертву було принесено, венеціанці, полегшено зітхнувши, вийшли з монастиря. Їх здивувала нестримна веселість людей, котрі ще кілька хвилин тому лежали в поросі перед своїми ідолами.
— Я їх не розумію, — задумливо сказав Марко.
— Їдьте швидше додому!
Марко завагався, але потім скочив у сідло і поїхав услід за Матео в місто.
— Я турбуюся за Ашіму, — сказав Матео.
Марко злякано підняв голову.
— Чому? Адже Ашіма лишилася дома. Що з нею може статися? — здивовано спитав він.
Матео пробурмотів щось незрозуміле.
— Та що ж трапилося?
Матео неохоче розповів про зустріч на базарі.
— У Венеції я б укинув його в воду. Але тут… Ти ж бачив, що вони виробляють. Хтозна, яку силу мають їхні боги…
Велетенська фігура позолоченого бога справила на Матео неабияке враження.
Марко поборов досаду, яку викликала в нього довіра капітана до чужих богів, його підганяла думка, що Ашімі загрожує небезпека.
Решту дороги вершники промчали галопом. Ашіма стояла біля будинку і чекала на них.
— Ти тут, донечко! — одразу ж повеселішавши, вигукнув Матео. І пробурмотів сам до себе: — Ти, Матео, інколи буваєш полохливий, як забобонна жінка!
І, щоб розвіяти останні сумніви, він спитав:
— Ніхто не приходив до тебе?
— А хто до мене мав прийти, месер Матео? — здивувалась Ашіма.
— Все може бути! — сказав Матео, хитрувато посміхаючись. — Ти ж найкраща дівчина, яку тільки можна побачити в Канчоу.
Ашіма засоромилась і, трохи незадоволена, відвернулась од нього.
— Що це ти сьогодні мелеш? — сердито спитав Марко.
— Чуєш, Ашіма? Він не вірить, що ти найкраща дівчина, яку тільки можна здибати в Канчоу… Може, ти бачив кращу? — продовжував жартувати Матео.
Веселість Матео передалася й іншим. Після обіду Матео запросив Марко й Ашіму до себе в кімнату трішки побалакати. Всі посідали навколо палаючої жаровні. Крізь вікна падало бліде вечірнє світло. Меблі в кімнаті були темного кольору. Все це створювало якийсь урочистий, очікувальний настрій.