Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 146

Ло-бзанг ударив у барабан. Він пильно вдивлявся в непорушні, гарячі бархани.

— Ти втомилася, донечко.

— Ми знайдемо його, Ло-бзанг?

— Коли ти почуєш три удари в барабан…

— А чи велика ця пустеля?

— З півдня на північ — триста днів дороги. Зі сходу на захід — двадцять вісім днів.

— Триста днів дороги, — тихо промовила дівчина і, підвищивши голос, уже не як боязка рабиня, повторила: — Ми повинні його знайти. Чуєте, Ло-бзанг?

Вона благально глянула на непорушне обличчя старого вождя.

— Коли ти почуєш три удари в барабан…

На землю спав вечір. Шукачі повернулися до каравану. Вони повечеряли, напились води. Погоничі примусили верблюдів стати навколішки і зняли з них вантажі, потім повели їх на водопій. Мандрівники наповнили водою бурдюки. Чулися голосні вигуки й тихі розмови, крик віслюка. Сяяв місяць, мерехтіли зірки…

Невдовзі табір поринув у глибокий сон.

І тільки ті, хто виїжджав на пошуки, та Ашіма все ще сиділи вкупі.

— П'ятий день, — глухо мовив Матео. — Де ж він подівся?

— Я не докоряю йому, — озвався з несподіваною гарячковістю Ніколо Поло. — Якби тільки він повернувся!

Його чоло порізали глибокі зморшки. Мафіо Поло спитав:

— Чи є ще надія, Ло-бзанг?

Всі поглянули на старого вождя, чекаючи, що він скаже.

— Він сильний духом, — сказав Ло-бзанг.

До схід сонця шукачі знову вирушили в пустелю. Широко розтягнувшись, вони їхали ліворуч від караванового шляху. Час від часу лунали удари барабанів. Ашіма лічила їх.

— Послухайте, Ло-бзанг, здається вдарили тричі? — говорила вона, хапаючи старого за рукав.

— Ні, доню!

Ашіма рахувала далі. Кожен удар відлунював болем в її серці. Скільки часу вони вже їдуть? Тіні вершників покоротшали. Від напруження нестерпно боліли очі. Дівчина заплющила їх і поринула в неспокійну дрімоту.

Він лежав на піску в неглибокій виямці, викопаній знесиленими руками. На горбику виднілося сідло з прикріпленими до нього двома хустками — білою і червоною. Вони майоріли на вітрі. Кроків за двадцять від непорушної постаті, біля підніжжя горба, лежав віслюк. Передні його ноги були притиснуті до тулуба, задні — витягнуті.

Здавалося, смерть уже торкнулась своїм подихом цієї мовчазної групи.

«Бум-бум-бум», почулися лункі удари барабана. З усіх боків до пагорба помчали вершники. Ніколо Поло жбурнув. на пісок барабан і схилився над юнаком.

Всі оточили батька й сина. На потрісканих губах, на носі, підборідді й запалих щоках Марко запеклася темна кров.

Ашіма дістала бурдюк, намочила білу хустку і витерла нею обличчя Марко. Кров з його шкіри легко стерлася. На лиці не було ран.

— Серце б'ється! — Ніколо Поло випростався. — Дай йому попити, Ашіма.

— Він сильний духом, — сказав Ло-бзанг.

— Чому в нього на обличчі кров? — спитав Мафіо Поло.

— Він перерізав віслюкові жилу й напився його крові.

Ашіма дала Марко води. Він розплющив очі і побачив над собою облямоване чорним волоссям лице дівчини і суворе, стурбоване, з посивілими враз бородою і скронями обличчя батька. Незважаючи на пекучий біль у шлунку, він надзвичайно виразно сприйняв цю картину. І одразу ж збагнув, що це вже не сон і не омана.