Читать «Царський курйоз» онлайн - страница 11
Михайло Зуєв-Ординець
— Не розумію… — позадкував у темний куток Сапонгі.
— Я теж не розумію, — перебив його рагузинець, — який дурень наказав повісити Містерман-пашу. Висіти має інший. Скільки заплатив тобі емісар його світлості венеціанського дожа Сільвестр Валеріяг? Ну? Може, ти тепер ще раз подумаєш, Сагіонгі?
Лахмітник мовчав, лише дихав важко й часто. Сухі його пальці, обнизані дешевими срібними перснями, судорожно стискали склянку з чорною рідиною. А рагузпнець, не зводячи очей із склянки, стояв спокійний, товстенький, мирний.
У роті Сапонгі зачорніли корені зубів. Він усміхнувся.
— Від тебе нічого не приховаєш, дияволе!.. Гаразд, я подумав ще раз і беруся викрасти цього нікчемного абіссінського принца. Але для цього потрібні дві речі: вільна перепустка в будь-який час у сераль і гроші на витрати. А я, клянуся святим Ейюб-Ансаром, прапороносцем пророка, не маю ні того, ні другого.
— Піди до челебея і скажи, що я прошу його виклопотати у бостанджі-баші для тебе вільний прохід у сераль. А гроші…
Рагузинець засунув руку в кишеню, де дзвеніло московське золото, і, вибравши навпомацки найбільш стерті монети, подав їх Сапонгі.
— Ось! Залишиться — візьмеш собі. Не вистачить— додаси. Арапченя доставиш у Ковакі і здаси на «Святого Георгія» шкіперові Контаракі. Буде виконано?
Рагузинець повернувся і, не прощаючись, пішов до дверей. Але, помітивши обережний рух лахмітника, відразу ж різко зупинився:
— Не проводжай! Не люблю, коли позаду незнайома людина плентається!..
5
Ібрагімові захотілося пити. Він підставив жменю під прохолодний струмінь улюбленого Лев’ячого фонтана, і тоді цей гнилозубий чоловік, що не знати звідки взявся в саду, поклав руку на його плече.
— Стривай, не пий!
Незнайомий сховався за деревами і хутко повернувся із срібним келихом. Наповнивши його чистою кришталевою водою фонтана, зрізав з найближчого куща пишну троянду і, опустивши квітку в келих, швидким рухом руки змішав воду.
— Тепер пий, — шанобливо підніс він келих Ібрагімові. — Так п’є рас і син раса.
Ібрагімові дужо сподобалась прохолодна вода, в якій розчинився ніжний аромат троянди. Повертаючи незнайомому келих, він спитав:
— Від кого ти дізнався, що я — син раса?
Незнайомий тривожно глянув навколо, але сад, сповнений цвірчанням цикад і запаморочливим ароматом троянд, був безлюдний. Нахилившись до вуха Ібрагіма, гнилозубий прошепотів:
— Я знаю навіть більше, сину раса. Твій рідний брат знову тут, у Стамбулі…
Ібрагім кинувся тікати, але гнилозубий встиг схопити його за край білої накидки-шами.
— Стривай, голубе! Твій брат прибув у Стамбул таємно. Він хоче викрасти тебе звідси і відвезти до батька. Що передати твоєму братові? Ти хочеш побачити батька?
— Де мій брат? — знову рвонувся Ібрагім, і знову гнилозубий втримав його.
— Будь терпеливий, голубе! Щоб зустрітися з братом, треба спочатку вибратися звідси.
Ібрагім обвів поглядом високі серальські мури, перелічив башти і сумно похилив голову.
— Звідси не можна втекти.
— Аллах великий! — молитовно прикрив незнайомий очі запаленими повіками. — І якщо аллах захоче… Де ти спиш, мій маленький пане?