Читать «Іспанський варіант» онлайн - страница 14

— Який у вас паспорт?

— У мене зовсім» немає паспорта, — відповів Вольф. — Повернемо ліворуч, там, здається, таксомоторний парк.

— Оце так нерви, — посміхнувся Пальма.

— У мене їх нема, — теж усміхнувся Вольф, — як і документів.

«Центр…. Після того, як він роздобув вантажну машину в латиському посольстві й особисто сам провіз сім'ї повсталих крізь нацистські патрулі в ліс, я запропонував йому поїхати до Праги й зустрітися там з Борцовим, який доставив гроші, зібрані МОДРом, конче потрібні, щоб урятувати найактивніших шуцбундівців. Він погодився і спитав мене, хто я є насправді. Розуміючи, що зустріч з Борцовим у нього неминуча, я сказав йому, що я — представник МОДРу. Він довго роздумував, мабуть, вагався перед тим, як потвердив свою згоду поїхати до Праги й провезти через кордон чемодан з грішми, щоб урятувати шуцбундівців. Вольф»

Про шифровку Вольфа доповіли керівництву. Того ж дня, на дві години пізніше, до Риги було надіслано завдання: негайно з'ясувати, що являє собою журналіст Ян Пальма, син відомого дипломата й розвідника, який працює нині послом на Сході.

Бургос. 1938, 6 серпня, 9 год. 27 хв.

— Ну, а з готелю, як я пригадую, — вів далі Пальма, стежачи за тим, як квапливо записував його слова Хаген, — я одразу ж поїхав на вокзал, купив квиток і подався в гори — відпочивати й кататися на лижах.

— У гори?

— В гори.

— Куди саме?

— Суходревина, по-моєму, це між Братіславою й Віднем. Так мені зараз здається.

— І ви категорично твердите, що з Уго Лерстом у Відні не зустрічались?

«Чого він причепився до мене з цим Віднем? Я й справді не зустрічав там Лерста. А якщо зустрічав, то, виходить, усі ці роки він тримав мене під ковпаком, — напружено думав Пальма, поки Хаген записував своє запитання. — Ні, я Лерста там не бачив, це точно. Я бачив там тисячу лерстів — і це було найстрашніше».

Він згадав, як лерсти, і схожі на нього лерстенята й лерств'ятники вдерлися в підвал, де ховалися жінки й діти, і як вони врізалися в натовп своїми дубовими кийками, і як у першу мить йому здалося, що все це спектакль, що все це жарт — і швидкі помахи рук, і крики, і тіла на підлозі, і солодкий запах крові, і сухі постріли, майже нечутні серед цих зойків, коли він побачив, як жінка витягла за ноги трупик дитини й стала бавитися з ним, наче з лялькою, — лише тоді Ян зрозумів, що все це означає…

— Повторюю: вперше з Лерстом я зустрівся набагато пізніше.

— І в Прагу ви з Відня не їздили?

— Виходить, Прага вас теж цікавить?

— Цікавить, Пальма, цікавить.

Прага. 1934

Празький готель «Амбасадор» у той сонячний, теплий, зовсім не лютневий день був переповнений журналістами. Тут відбувалася прес-конференція радянського письменника Борцова. Невеликий на зріст, чорночубий чоловіку професорських окулярах, весело мружачись, оглядав зал і неуважно прислухався до чергового запитання кореспондента «Фігаро» з Парижа.

— Ви прибули сюди тільки з однією метою, мосьє Борцов? — запитував його журналіст. — Тільки з метою зустрітися з вашими видавцями? Чи у вас є ще якісь інші завдання?