Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 3

Ну от і все. Скінчився ще один день. Коли Мегре лягав спати, голова у нього тріщала від болю.

— Тобі завтра о котрій?

— О дев'ятій.

— Може, поспав би трохи довше?

— Ні! Розбуди мене о восьмій.

За хвилину він уже хропів на всі заставки. А коли прокинувся, у нього було таке враження, наче ще й не лягав. Йому здалося, що десь на другій чи третій хвилині по тому, як він уклався, в коридорі пролунав дзвінок і дружина вислизнула з ліжка.

Потім він почув перешіптування. Чоловічий голос був наче знайомий, та комісарові здавалося, що все те йому сниться, і він ще глибше зарився в подушку.

Він чув крізь сон, як до ліжка знов підійшла дружина, і навіть здивувався, чого вона так довго не лягає. Адже, певно, хтось помилився дверима. Ба ні! Ось вона торкнула його за плече, потім відхилила завіси, і, не розплющуючи очей, комісар усвідомив, що вже день.

— Котра година? — глухо запитав він.

— Сьома.

— Там хтось прийшов?

— Лапуент. Він чекає на тебе в їдальні.

— Чого йому треба?

— Полеж іще хвилину, я приготую каву.

Щось у її голосі примусило його подумати, що в неї погані новини. Чи не тому вона не зразу відповіла на його запитання? Небо за вікном було брудно-сіре. Досі йшов дощ.

Першою гадкою Мегре було, що Жан Бош, перелякавшись відплати за свої визнання, повісився у своїй камері попереднього ув'язнення. Мегре підвівся і, не чекаючи кави, швидко надяг штани, причесався і з ще заспаним обличчям штовхнув двері до їдальні.

Біля вікна у чорному плащі стояв Лапуент, тримаючи в руці темного капелюха. На щоках після нічного чергування темніла щетина.

Мегре запитально глянув на нього.

— Пробачте, що я вас так рано розбудив, патроне… Цієї ночі сталося нещастя з одним із наших добрих друзів…

— Жанв'є?

— Ні, він не з управління…

Пані Мегре внесла тацю з двома великими чашками кави.

— З Лоньйоном…

— Його вбито?

— Тяжко поранено. Його відразу одвезли до лікарні Біша, і ось уже третю годину професор Менго його оперує… Я не хотів вас будити раніше, щоб дати вам оді-спатися після вчорашнього… Знаєте, спочатку в нього майже не було шансів вижити…

— Як його поранено?

— З пістолета… Одна куля в животі, друга трохи нижче плеча…

— Де це сталося?

— На авеню Жюно… Він був на вулиці.

— Сам-один?

— Еге ж. Поки що цією справою займаються його колеги з вісімнадцятої округи…

Мегре маленькими ковтками сьорбав каву, але цього ранку вона здалася йому на диво несмачною.

— Потім я подумав, що ви захочете його побачити, коли він опритомніє… Машина внизу.

— І невідомо ніяких подробиць?

— Майже ніяких. Ніхто навіть не знає, що він робив на авеню Жюно. Перша постріли почула консьєржка… Вона й зателефонувала до поліції. Одна куля пройшла крізь віконницю, розбила шибку і застрягла в стіні над ліжком…

— Зараз я одягнуся.

Поки пані Мегре подавала на стіл, він пішов до ванної. Знявши свого плаща, Лапуент чекав.

Попри своє давнє бажання перейти до Сюрте, Лоньйон усе ще працював у районному комісаріаті, і Мегре доводилось мати з ним справу щоразу, коли у вісімнадцятій окрузі траплявся якийсь незвичайний злочин.