Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 38

Він обернувся й побачив, що лице дівчини пойнялося смертельною блідістю, а очі дивились на нього з виразом глибокого почуття. Юнак поспішився назад до неї.

— Не забувайте, Данкене, що ваша безпека пов'язана з нашою, і що батько доручив нас вам, і що чимало залежить від вашої обачності й розважливості… Одне слово, — додала вона, раптом спаленівши зрадницьки по самі вуха, — ваше життя страшенно дороге для всіх із роду Манро.

— Коли що-небудь і може зміцнити мою себелюбну любов до життя, то це така впевненість, — відповів Гейворд, мимоволі скинувши оком на юну постать мовчазної Еліс. — Як майор шістдесятого полку я повинен взяти участь у бою. Але наше завдання легке: ми маємо лише не підпускати кілька годин цих кровожерних псів.

Не чекаючи на відповідь, Гейворд хутко вийшов надвір і приєднався до розвідника з товаришами, що досі лежали в розколині між печерами.

— Кажу тобі, Анкесе, — мовив Соколине Око, коли майор підійшов до них, — що ти надміру витрачаєш порох, тим-то твоя рушниця відбиває і куля хибить. Трохи пороху, легка куля і довга цівка — цього майже завше досить, щоб почути передсмертний крик мінга. Принаймні так каже мені мій досвід з цими створіннями. Ходімо, друзі, переховаймося, бо ніхто не знає, коли й де ці макуаси завдадуть удару.

Індіяни мовчки подалися на свої місця — заглибини в скелі, звідки їм було видно весь той бік біля підніжжя водоспаду. Посеред острівця знайшло собі грунт кілька низьких хирлявих сосен, утворивши сяку-таку гущину. От сюди й прошмигнув Соколине Око, так хутко як олень, а за ним поспішив жвавий Данкен. Тут вони укрилися, скільки змога була, поміж кущів та кам'яних брил, порозкиданих довкола. Над ними стриміла гола округла скеля, що пообіч неї вирувала й спадала круто в діл вода, як то вже читачеві змальовано. Світало, і протилежний берег уже не розпливався в мороці. Тепер можна було заглянути й до лісу і розрізнити те, що ховалося під темним шатром похмурих сосен.

Чатували вони довго й тривожно, але ніщо не показувало на повторення нападу. Данкен уже починав думати, що їхній вогонь виявився ефективніший, ніж гадалося, і що ворог і справді відступив. Коли, одначе, він поділився цією думкою з розвідником, той тільки похитав головою.

— Ви не знаєте вдачі макуасів, коли гадаєте, що вони заберуться, ані жодного скальпа не здобувши! — відказав він. — Якби гемон той лиш один був верещав уранці, а то ж їх десятки чотири! І вони занадто добре знають, скільки нас і хто ми, щоб так легко відмовитись від здобичі. Тс-с! Гляньте он туди, вище нас, де вода розбивається об скелю. Щоб мене вбили, коли ці люципери не перебралися через пороги й нам на лихо не добилися до верхів'я острова! Тс-с! Обережніш, а то вмить будете без скальпа!

Гейворд підвів голову над укриттям і побачив те, що слушно оцінив як диво зухвалості й сприту. Річка розмила край м'якої скелі в такий спосіб, що перший прискалок став менш крутий і прямовисний, як звичайно на водоспадах. Керуючись самими легкими жмурами на потоці, там, де вода сягала верхньої частини острова, гурт затятих індіян кинувся в річку й поплив до того місця, знаючи, що, коли їм пощастить, вони легко дістануться до своїх жертв.