Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 179

— Нехай мій батько гляне мені в лице, — сказав Твердосердий, — і він не побачить зміни. То правда, мої юнаки не виходили на військову стежку, — їм наснилось таке, щоб не йти. Але вони люблять і шанують великого білого ватага.

Чи ж повірить він цьому, коли почує, що найбільшого його ворога діти його приймають, як гостя? Коли йому скажуть, що кровожерний англієць курить люльку біля вашого вогнища? Що той самий блідолиций, який збавив віку багатьох його друзів, вільно собі ходить поміж делеварів? Е, ні! Мій великий канадський батько не дурень.

— Де той англієць, що делавар його боїться? — відказав співбесідник. — Хто це збавив віку моїх юнаків? Хто це смертельний ворог мого Великого Батька?

— Довгий Карабін.

Делавари аж здригнулися з подиву, почувши це загальновідоме ім'я. Вони таки направду тільки тепер уперше довідались, що цей славнозвісний серед індіянських союзників Франції вояк опинився в них у руках.

— Що це мій брат каже? — запитав Твердосердий тоном, який далеко відбігав від звичної стриманості індіян.

— Гурон ніколи не бреше! — холодно заявив Магуа і, спершися головою до стіни хатини, прикрив смагляві груди своїм легким плащем. — Нехай-но делавари перелічать бранці в, і вони знайдуть одного, що шкірою ані білий, ані червоний.

Запала довга й ваговита мовчанка. Ватаг осторонь порадився з товаришами, а тоді вирядили посланців зібрати інших старших племені.

Вояк за вояком входили досередини, і кожен, дізнавшись про важливу новину, що приніс Магуа, виявляв свій подив звичайним для індіян тихим горловим вигуком. Звістка переходила з уст в уста, аж урешті все селище пойнялося збудженням. Жінки покидали працю, силкуючись уловити хоч слово, необережно зронене яким-небудь вояком на раді. Хлопчаки облишили свої забави і безстрашно шмигали серед батьків, цікаво до них приглядаючись, коли чули голоси захоплення рідкісною сміливістю ненависного розвідника. Одне слово, всі інші клопоти було відкладено, аби плем'я могло вільно, як того звичай вимагає, віддатись такій поважній справі.

Коли збудження трохи вщухло, старші вояки заходилися цілком поважно роздумувати, як же слід повестись у цій дражливій ситуації, так щоб і честі племені не закаляти і щоб його інтересам не пошкодити. Під час усієї цієї заметні та наради Магуа як сів на одному місці, прихилившись до стіни хатини, так і сидів там непорушно, наче цілком байдужий до того, що діялось довкола. А проте він не пропустив повз увагу анінайменшої дрібниці, що могла б свідчити за наміри делаварів. Добре Магуа знав вдачу делаварську, тим-то передбачав, яка буде їхня ухвала; і часто він вгадував думку цих вояків, можна сказати, ще до того, як вона сформувалася в них у голові.