Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 124

Чингачгук відклав весло, а Анкес і Соколине Око гребли далі, проводячи суденце крутими й поплутаними каналами, де на кожному кроці могла чигати небезпека. Сагамор переводив пильний погляд з острівця на острівець, з гайка на гайок, а коли смуга води ширшала, гострим своїм зором сягав голих скель та похмуро навислого лісу над тісниною.

Гейворд розглядався з подвійною цікавістю: як через мальовничість місцевості, так і Через цілком природне побоювання якої немилої несподіванки. Він уже почав був сумніватись в останньому, коли це на знак Чингачгуків весла водносталь завмерли.

— Гу! — вигукнув Анкес майже в ту саму мить, коли легким стуком по борту човна батько його застеріг перед небезпекою.

— В чім річ? — запитав розвідник. — Озеро таке гладке, мовби вітрів тут зроду не було, і вперед видно на цілі милі. На воді ніде я не бачу ані цяточки.

Індіянин повагом підніс весло й показав ним у той бік, куди сам невідривно дивився. Данкен і собі звернув туди погляд. Кількадесят ярдів попереду лежав ще один порослий лісом острівець, такий тихий, мирний і самотній, наче він ніколи не знав людської ноги.

— Нічого я не бачу, — озвався він. — Земля й вода. І гарний краєвид.

— Тс-с! — перебив розвідник. — Так, сага-море, ти завше маєш слушність. Це тільки тінь, але вона неприродна. Бачите, майоре, онде мла висить над острівцем? Туманом її не назвеш, бо вона скорше скидається на тонку хмарину…

— Це випари з води.

Навіть дитина це знає. Але що то за чорніша смужка насподі тієї хмарини, понад ліщиною? Це від вогнища, і, гадаю, вже трохи пригаслого.

— То під'їдьмо ближче й переконаємось, — мовив нетерпляче Данкен. — На такому клаптику землі багато людей не приміститься.

— Коли про індіянську хитрість ви знаєте тільки з книжок та з міркувань білих, це зведе вас на манівці, якщо й зовсім не до смерті, — відказав Соколине Око, вивчаючи місцевість з характерною для себе проникливістю. — Якщо вільно мені висловити свою думку, то я скажу, що перед нами два виходи: або повернутись і відмовитись, отже, від наміру наздогнати гуронів…

— Ніколи! — вигукнув Гейворд занадто голосно, як на їхні обставини.

— Гаразд, гаразд, — поспішив Соколине Око жестом заспокоїти юнакову гарячковість, — я теж так гадаю, тільки що з досвіду свого я вважав за потрібне й цей вихід назвати. В такому разі нам треба пливти далі, а коли там у тіснині індіяни чи французи, то пробитись он тим межигір'ям. Чи слушно кажу я, сагаморе?

Індіянин тільки занурив весло в воду й погнав човна вперед, а що кермував саме він, то цей його рух вистачив за відповідь. Гребці ревно налягли на весла, і за яку хвилину човен дістався до місця, звідки вже стало видно цілий північний берег.

— Вони таки там, усі ознаки свідчать, — прошепотів розвідник, — два човни й дим. Мла ще покриває нас, а то б уже ми почули бойовий поклик цих негідників. Разом, друзі! Ми віддаляємось від них, кулі вже майже не досягнуть нас.