Читать «Піонери або Біля витоків Саскуеханни» онлайн - страница 43

— Злий дух часом гніздиться в найдобріших серцях, — відказав індіанець. — Але мій брат каже правду — його рука нікого не позбавила життя. Навіть тоді, коли діти Великого англійського батька забарвили води кров'ю його народу.

— Звичайно, Джоне, — серйозно мовив містер Грант, — ти пам'ятаєш заповідь нашого спасителя — «не суди, і тебе не осудять». З якої б то причини мав суддя Темпл ранити цього юнака, якого він не знає і який не може йому заподіяти шкоди ані принести користі?

Джон поштиво вислухав священика, а тоді простяг руку й урочисто мовив:

— Він не винний. Мій брат не хотів цього зробити!

Мармедюк потис простягнену йому руку з усмішкою, яка свідчила, що він не має серця на індіанця, хоч його й прикро вразила така підозра. Весь цей час юнак із цікавістю поглядав то на суддю, то на свого червоношкірого друга.

Примирившись отак із суддею, індіанець негайно взявся до справи, заради якої прийшов сюди. Доктор Тодд нітрохи не був ображений цим зазіханням на його права. Навпаки, він поступився місцем новому лікареві з виглядом людини, яка може вдовольнити примху хворого, оскільки найважливішу частину операції зроблено, а решта під силу й дитині. Саме це він і сказав пошепки до Лекуа:

— На щастя, я встиг видалити кулю, поки ще не прийшов цей індіанець, а тепер рану може перев'язати будь-яка баба. Цей молодик, я чув, живе в хатині Натті Бампо й Джона, а на примхи хворого треба зважати, — у певних межах, ясна річ, у певних межах.

— Certainement, — відказав француз. — Ви є дуже добрий хірург, містере Тодд. Звичайно, будь-яка стара леді може закінчити те, що ви так майстерно почали.

Річард, який в глибині душі дуже шанував знання могіканина, надто його вміння лікувати рани, і тепер захотів урвати собі трохи чужої слави. Він підійшов до індіанця і сказав:

— Вітаю, вітаю, Могіканине! Вітаю, друзяко! Дуже радий, що ти прийшов, — хай учений лікар, як-от доктор Тодд, ріже тіло, а тубілець хай заліковує рани. Пам'ятаєш, Джоне, ми з тобою вправили мізинець Натті Бампо, який він зламав, упавши зі скелі, коли намагався дістати куріпку? Я й досі не певен, хто з нас убив її: він вистрелив перший, і куріпка впала, але піднялася знову, і я натис на курок. Звичайно, я мав на неї право, але Натті сказав, що я не міг її вбити, бо дірка була завелика для шроту, а він стріляв кулею! Але ж моя рушниця не розкидає, і коли я стріляв по мішені, шріт пробивав дірку, наче куля. Може, допомогти тобі, Джоне? Ти ж знаєш, я знаюся на таких речах…

Могіканин терпляче вислухав цю промову, і коли Річард закінчив, подав йому кошик із ліками, жестом пояснивши, що той може потримати його. Джонс був цілком задоволений таким дорученням, і згодом, розповідаючи про цю подію, він любив говорити, що «ми з Тоддом вирізали кулю, а з індіанцем Джоном перев'язали рану».

Від індіанця пораненому довелося витерпіти куди менше, ніж від доктора Тодда, — власне кажучи, терпіти йому зовсім не довелося. Могіканин притрусив рану потовченою корою, змоченою соком якоїсь рослини, а тоді перев'язав.