Читать «Піонери або Біля витоків Саскуеханни» онлайн - страница 29

Услід за батьком, що зупинився на хвильку віддати якесь розпорядження челяді, Елізабет увійшла до великої зали, освітленої свічками у старомодних високих мідних свічниках. Двері за ними зачинились, і все товариство з морозу, який трохи не сягав нуля, раптом потрапило в шестидесятиградусну спекоту. Посеред зали височіла величезна піч, що пашіла жаром; від неї крізь стелю ішов прямий довгий димар. На цьому горні (бо ж як іще можна було назвати цю піч?) стояла миска з водою — щоб зволожувалось повітря. Кімната була застелена килимами та обставлена гарними меблями, частину яких завезено з міста, а решту виготовлено працею місцевих майстрів. Тут був буфет червоного дерева — інкрустований слоновою кісткою, з великими блискучими бронзовими ручками, обтяжений купами срібного посуду. Поруч стояв величезний стіл з вишні, зроблений під червоне дерево, але простий, без інкрустацій і прикрас. Навпроти — стіл трохи менший, крізь світле пофарбування якого видніли гарні хвилясті лінії гірського клена. Неподалік, у кутку, стояв високий, важкий старовинний годинник у футлярі темного горіхового дерева. Вздовж стіни простягнувся футів на двадцять величезний диван, оббитий світлим ситцем, а ясно-жовті дерев'яні крісла з чорними візерунками, намальованими не вельми впевненою рукою, вишикувалися в ряд уздовж протилежної стіни й у проміжках між іншими меблями. На стіні, на деякій відстані від печі, висів термометр Фаренгейта з барометром, на який Бенджамін з дивовижною точністю поглядав кожні півгодини. Дві невеликі скляні люстри висіли на однаковій відстані між піччю й вихідними дверима в обох кінцях зали, а до наличників численних дверей, що вели у внутрішні кімнати, були припасовані позолочені канделябри. Наличники ці мали досить химерну форму, й увінчувалися вони фронтонами з невисокими п'єдесталами в центрі, на яких стояли чорні гіпсові погруддя. Стиль цих підставок і вибір бюстів були визначені художнім смаком Джонса. На одній підставці стояв Гомер —. дуже схожий на оригінал, бо, говорив Джонс, «він справді сліпий, в чому кожен може переконатися»; на другій — миловидий добродій з гострою борідкою, котрого Річард іменував Шекспіром; на третій стояла урна, форма якої, стверджував Джонс, свідчила про те, що в ній покоївся прах Дідони. Четвертим погруддям, безсумнівно, був старий Франклін в окулярах і ковпаку, а п'ятим — сповнений гідності Вашінгтон. Шосте ж зображувало щось таке, що не піддавалося описові, — як пояснював Річард, «людину в сорочці з розстебнутим коміром і з лавровим вінцем на чолі: Юлія Цезаря чи доктора Фауста; є вагомі підстави стверджувати, що це може бути хтось із них».

Стіни були обклеєні свинцевого кольору шпалерами із зображенням Британії, що плаче над могилою генерала Вулфа. Сам герой стояв на деякій відстані від скорботної богині, на краю шпалери. Місця для правої руки генерала не вистачило, й вона переходила на сусідній шмат шпалери; Річард власноручно обклеював кімнату, проте чомусь не добився цілковитого, співпадання країв, тож Британії доводилося оплакувати не тільки смерть героя, але й незліченні ампутації його правої руки.