Читать «Піонери або Біля витоків Саскуеханни» онлайн - страница 28

Поруч із Бенджаміном, ба навіть трохи попереду, мов щоб показати, що вона тут вища, стояла середнього віку жінка, в сукні з набивного ситцю, весела барва якого різко контрастувала з її високою, худою, незграбною постаттю й кислим виразом обличчя. Зубів у неї майже не було, а ті, що лишилися, зовсім пожовтіли. Шкіра щільно обтягувала її гострий ніс, а на щоках обвисала глибокими брижами. Вона так багато нюхала табаки, що можна було подумати, ніби це через ту табаку губи її мають колір шафрану, — але ж ні, шафранового кольору було все її обличчя. Ця стара діва була економкою і командувала жіночою прислугою; звали її Ремаркабль Петтібоун. Елізабет зовсім її не знала, бо та прийшла в дім після смерті її матері.

Крім цих осіб на ґанку було ще кілька чоловік з молодшої челяді, переважно негри, — хто вийшов з головних дверей, а хто прибіг від протилежного кінця будинку, де був вхід до кухні й підвалу. Весь цей рух супроводжувався валуванням собак з псарні Річарда — від басовитого гавкоту вовкодава до зухвалого дзявкання тер'єра. Господар їхній відповів гавкотом і дзявканням на ті галасливі привітання, і собаки, засоромившись, певно, що їх перекричали, замовкли. Лише один могутній поважний мастиф, на мідному нашийнику якого було вигравійовано літери «М. Т.», із самого початку не брав участі в цьому шарварку. Посеред загальної метушні він велично підійшов до судді, який ласкаво поплескав його по зашийку, а тоді — до Елізабет, і та навіть поцілувала його, назвавши Воїном. Собака, очевидно, знав дівчину — він уважно дивився їй услід, коли вона піднімалася сходами, які взялися кригою, а батько й Лекуа підтримували її з двох боків, щоб вона не впала. Коли двері за всіма зачинилися, мастиф заліз у буду, що стояла біля ґанку, ніби усвідомивши, що тепер дім треба вартувати пильніше, бо в ньому з'явився неабиякий скарб.