Читать «Піонери або Біля витоків Саскуеханни» онлайн - страница 240

— Такої пори хіба можна мовчати, Олівере? — спитала юна дружина, ще ніжніше горнучись до його руки. — Вся природа немовби складає хвалу творцеві — чому ж ми, що повинні бути такі йому вдячні, чому ж ми мовчимо?

— Говори, говори, — відповів Олівер, усміхаючись. — Я так люблю твій голос. Ти, певно, здогадуєшся, куди ми йдемо. Я розповідав тобі про свої плани — чи схвалюєш ти їх?

— Спочатку треба їх обдумати, — мовила Елізабет. — Але і я маю власні плани — мабуть, настав час поділитися ними з тобою.

— Он як! Певне, ти хочеш чимось допомогти моєму давньому другові Натті?

— Так, і йому теж. Але ми маємо й інших друзів, крім Шкіряної Панчохи. Хіба ти забув про Луїзу і священика?

— Ні, звичайно. Я подарував їм одну з найкращих наших ферм. Що ж до Луїзи, то я б хотів, щоб вона завжди жила з нами.

— Ти б хотів! — відказала Елізабет, злегка підібравши губки. — Але в Луїзи, може, є свої плани. Що, коли вона хоче піти за моїм прикладом — і собі одружитися?

— Не думаю, — відповів Олівер, поміркувавши хвильку. — Я навіть не знаю тут нікого, хто був би її достойний.

— Тут, може, і немає такого. Але є інші місця, крім Темплтона, й інші церкви, крім нової церкви Святого Павла.

— Слухай, Елізабет, тобі хочеться, щоб містер Грант пішов від нас? Проста душа, але ж людина чудова! Де я ще знайду іншого такого священика, котрий би настільки чемно терпів мої ортодоксальні релігійні погляди? Ти хочеш перетворити мене із святого на звичайного грішника.

— Нічого не вдієш, — відказала Елізабет, ховаючи усмішку, — доведеться вам, сер, з ангела стати людиною.

— Але ж ти забуваєш про ферму!

— Він може здати її в оренду, як то роблять інші. До того ж, священикові й не випадає поратися біля землі.

— Куди ж він поїде? Ти забуваєш про Луїзу.

— Навпаки, я дуже добре пам'ятаю про неї, — знов підібрала губки Елізабет. — Пам'ятаєте, містере Еффінгем, батько казав, що досі я командувала ним, а тепер командуватиму чоловіком? Ось я й хочу негайно це довести.

— Будь ласка, будь ласка, люба Елізабет, але не на шкоду всім нам, не на шкоду твоїй подрузі.

— Звідки ви взяли, сер, що це буде на шкоду моїй подрузі? — запитала Елізабет, уважно вдивляючись в його обличчя, на якому, проте, не помітила нічого, крім виразу щирого жалю.

— Звідки взяв? Таж Луїза сумуватиме за тобою, це ж так природно!

— З деякими природними почуттями слід боротися, — заперечила молода жінка. — А втім, навряд чи є підстави боятися, що дівчина такої душевної сили не витримає розлуки з нами.

— Але в чому все-таки полягає твій план?

— Ось послухай… Мій батько виклопотав для містера Гранта парафію в одному з містечок на Гудзоні, де йому не доведеться мандрувати по лісах. Там він доживатиме віку в супокої та достатку, а дочка його знайде собі товариство і знайомства, що більш відповідатимуть її літам і вдачі.

— Бесс, ти дивуєш мене! Я й не уявляв, що ти така завбачлива.

— О, я завбачливіша, ніж ви собі уявляєте, сер, — відповіла йому дружина, лукаво усміхаючись. — Але така моя воля, і ви повинні підкоритися їй — хоч би цього разу.