Читать «Піонери або Біля витоків Саскуеханни» онлайн - страница 229

Обличчя Натті стало дуже серйозним; видно було, що настроєний він рішуче, але кров людську старому проливати не хотілося. Отже він спокійно відповів на хвастощі лісоруба:

— Я знаю, що ти можеш повалити дерево, куди хочеш, але якщо ти висунеш руку, то доведеться тобі зупиняти кров, а то й зрощувати кості. Якщо тобі вже так треба ввійти в печеру, почекай, коли до заходу сонця залишиться дві години, й тоді ласкаво просимо, — але зараз ні. Там уже лежить одне мертве тіло й ще одне, в якому ледь жевріє життя. Коли ж намагатимешся ввійти силоміць, то мертві тіла будуть і перед печерою.

Лісоруб сміливо вийшов із-за сосни й вигукнув:

— Це чесно, а що чесно, то й справедливо! Він просить зачекати до того часу, коли до заходу сонця лишиться дві години; як на мене, то тут нічого заперечити. Людина може визнати свою помилку, якщо не дуже тиснути на неї; коли ж весь час чіплятися, вона стає впертою, ну от як мої воли, приміром, — чим дужче їх лупцюєш, тим дужче вони опираються.

Ця заява і незалежний тон Біллі аж ніяк не узгоджувалися ні з напруженою ситуацією, ані з нетерпінням Джонса, якому страх як кортіло розгадати таємницю печери, й тому він урвав цей дружній діалог, вигукнувши:

— Ім'ям закону я наказую вам, Натаніелю Бампо, скласти зброю! А вам, джентльмени, наказую виконувати свій обов'язок! Бенджаміне Пенгіллан, я заарештовую вас і наказую йти слідом за мною до місцевої в'язниці!

— Я готовий іти слідом за вами, сквайре Дік, — відповів Бенджамін, вийнявши з рота люльку, яку смоктав упродовж усієї розмови, — так, я залюбки попливу під вашим прапором хоч на край світу, коли б існувало таке місце. Але його в природі немає, бо земля кругла. Ну, а вам, містере Голлі-стер, може, це й невідомо, оскільки ви все життя прожили на березі…

— Здавайтеся! — урвав його ветеран таким гучним голосом, що його військо аж позадкувало з переляку. — Здавайтеся, Бенджаміне Пенгіллан, а то не ждіть милосердя!

— Чхав я на ваше милосердя! — вигукнув Бенджамін, підводячись і зазираючи в жерло фальконета, який втікачі перетягли ніччю на гору для захисту своєї фортеці. — Слухайте, ви, як вас там, містере чи капітан, хоч, мабуть, ви не знаєте назви жодної мотузки, крім тої, на якій вас повісять, — чого це ви так горлаєте, мов до глухого матроса на брамстеньзі? Може, ви думаєте, що на вашому негодящому папірці написано моє справжнє ім'я? Дзуськи! Жоден справжній моряк британського флоту не дійде до того, щоб плавати в цих водах під своїм прапором. Якщо ви називаєте мене Пенгілланом, то це прізвище людини, на землі якої я народився і яка, бачте, була благородного походження, чого навіть найлютіший ворог не скаже про Бенджаміна Стаббса.

— Дайте мені ордер на арешт, — гукнув Гайрам із своєї схованки, — і я впишу «він же»!

— Впишіть туди «осел», містере Дулітл, і це буде якраз про вас! — крикнув Бенджамін, спокійнісінько розпалюючи свою маленьку залізну люльку.

— Даю вам хвилину на розмірковування! — крикнув Річард. — Бенджаміне, Бенджаміне! Не сподівався я від тебе такої подяки!