Читать «Піонери або Біля витоків Саскуеханни» онлайн - страница 228

Військо розділилося — половина на чолі з капітаном вирушила через вершину Гори Видива, щоб вийти до печери з лівого флангу, а решта під командуванням його помічника повинна була атакувати ворога справа. Джонс і доктор Тодд — бо й лікар брав участь у поході — вийшли на прискалок якраз над печерою: вони могли бачити супротивника, лишаючись непомітними для нього. А Гайрам вирішив, що не варто підходити так близько до обложених, і тому, пішовши спочатку за Кербі, незабаром зупинився і сховався за деревом на безпечній відстані від укріплення. Більшість вояків виявила дуже високу точність окоміру — кожен зайняв таку позицію, щоб між ним і ворогом був який-небудь предмет; таким чином, лише двоє обложників, а саме капітан Голлістер і лісоруб, ішли в обложених на видноті. Ветеран відважно зупинився попереду свого війська в рішучій позі, несхитно тримаючи палаш в тому самому положенні й не зводячи очей з супротивника, а могутня постать Біллі Кербі височіла поруч — лісоруб, склавши руки, з сокирою під пахвою, стояв із незворушним спокоєм, точнісінько як його воли, коли відпочивають стоячи.

Доти супротивні сторони не обмінялися жодним словом. Обложені спорудили перед печерою напівкруглий бастіон з обвуглених стовбурів і гілок, а за ним на правому й лівому флангах видніли постаті Натті й Бенджаміна; якщо взяти до уваги ще й крутий і ковзкий схил гори, іо штурм цього укріплення був завданням нелегким і небезпечним. Кербі отримав наказ наблизитися до ворога для переговорів і почав підійматися схилом з таким безтурботним виглядом, ніби йшов у своїх повсякденних справах. Коли він опинився на відстані ста кроків від укріплення, над колодами з'явилася довга рушниця Натті й пролунав його гучний голос:

— Іди звідси, Біллі Кербі, йди собі з богом! Я не зичу тобі лиха, та коли хто-небудь підійде на крок ближче, проллється кров. Хай простить бог того, хто перший на це наважиться, але так воно буде.

— Годі вже, старий, — почав Біллі добродушно, — не бурчи, ось ліпше послухай, що я тобі скажу. Мені-то воно байдуже, тільки я хочу, щоб усе було по справедливості. Мене не обходить, хто з вас кого подолає, але он там за молодим буком сховався містер Дулітл, — він передає тобі, що ти повинен скоритися законові, оце й усе.

— Я бачу того негідника! Я бачу краєчок його одягу! — гнівно вигукнув Натті. — Хай-но тільки спробує висунутися, і я вліплю в нього кулю! Йди, Біллі, благаю тебе; ти знаєш, як я стріляю, а з тобою мені сваритися нема чого.

— Надто ти високої думки про свою майстерність, — відповів лісоруб, сховавшись за стовбуром сосни, — якщо розраховуєш застрелити людину крізь дерево в три фути завтовшки. Я ж можу повалити його на тебе за десять хвилин, а то й швидше. Ото будь чемніший, — я передаю лише те, що мені сказано.