Читать «Дев"ять Принців Амбера» онлайн - страница 5

— Заплатите ви мені зараз чи потім, після рішення суду — мені все одно. Але зараз це обійдеться значно дешевше.

Якщо він погодиться, то я буду твердо знати, що всі мої здогади були вірні і ця історія досить брудна.

Він витріщився на мене і мовчав досить довго.

— У мене немає при собі тисячі, — зрештою вичавив він.

— У такому разі назвіть цифру самі, — запропонував я.

Після ще однієї паузи він додав:

— Це грабіж.

— Ну які між нами можуть бути рахунки? Валяйте. Скільки?

— У моєму сейфі є доларів п'ятсот.

— Діставайте.

Ретельно оглянувши свій маленький стінний сейф він повідомив мені, що там всього лише чотириста тридцять доларів, а так як мені не хотілося залишати відбитків пальців, довелося повірити йому на слово. Я забрав купюри і засунув їх у внутрішню кишеню.

— Де тут у вас найближче визвати таксі?

Він назвав місце, і я перевірив за телефонним довідником, заодно уточнивши, де я перебуваю.

Я змусив його набрати номер і викликати мені таксі, по-перше, тому, що не знав назви його клініки, а по-друге, тому, що не хотів показати йому, в якому стані моя пам'ять. Одна з пов'язок, які я ретельно видаляв, була навколо голови.

При замовленні машини я почув і назву клініки:

«Приватний госпіталь в Грінвуді».

Я затовк сигарету, витягнув з пачки іншу і звільнив свої ноги від приблизно двохсотфунтової ваги, всівшись у зручне крісло, обтягнуте коричневою шкірою поряд з книжковою шафою.

— Почекаємо тут, і ви проведете мене до виходу.

Від нього я більше так і не почув жодного слова.

2

Була десь восьма ранку, коли шофер таксі висадив мене на розі найближчого міста. Я розплатився і хвилин двадцять йшов пішки. Потім зайшов у закусочну, влаштувався за столиком і замовив собі сік, пару яєць, тост, бекон і три чашки кави. Бекон був дуже жирний.

Понасолоджувавшись сніданком приблизно з годину, я вийшов із закусочної, дійшов до магазину одягу та прочекав там до дев'яти тридцяти — часу його відкриття. Купив собі пару штанів, три сорочки спортивного крою, пояс, нижню білизну і черевики впору. Вибрав носовичок, гаманець і гребінець.

Потім, відшукавши грінвудську автостанцію, купив собі квиток до Нью-Йорка. Ніхто не спробував мене зупинити. Ніхто, нібито, за мною не стежив.

Сидячи біля вікна, дивлячись на осінній пейзаж з хмарками, які швидко мчали по небу, я спробував зібрати воєдино все, що знав про себе і про те, що зі мною сталося.

Я був поміщений в Грінвуд як Карл Корі моєю сестрою Евеліною Флаумель. Це сталося після автокатастрофи приблизно два тижні тому. Притому у мене були переламані ноги, чого я зараз не почував. І не пам'ятав ніякої сестри Евеліни. Персонал Грінвуда, очевидно, отримав інструкції тримати мене в ліжку в несвідомому стані: принаймні лікар був явно переляканий, коли я пригрозив судом. Ну що ж. Значить, хтось по якійсь причині боявся мене. Приймемо це як версію, якої доведеться триматися.

Я знову став згадувати про те, як сталася катастрофа, але додумався лише до того, що у мене розболілася голова. Все ж я відчув, що ця подія не була випадковістю. Я був твердо в цьому переконаний, хоча й не знав, чому. Ну що ж, з'ясуємо і це, і тоді комусь не поздоровиться. Дуже, дуже не поздоровиться. Ненависть гарячою хвилею обдала мені груди. Хто б не намагався нашкодити мені, він знав, на що йшов, і робив це на свій страх і ризик, так що тепер йому ні на що буде скаржитися, хто б це не був. Я відчував сильне бажання вбити, знищити цю людину, і раптом зрозумів, що ці відчуття не в новинку мені, що у своєму минулому житті я саме так і робив. Причому не один раз.