Читать «Принц Хаосу» онлайн - страница 106

Я занурився туди, слідуючи по утвореному проходу. Я мчав уперед риссю, розганяючи жар, розщеплюючи скелю, пробиваючи нові ходи — назовні, назовні… Воно прийшло цим шляхом. Я пробився крізь стіну з каменю, ще одну. І ще одну. Я не був упевнений, що саме цим способом можна відвести руйнування, але це був єдиний спосіб, який я знав і міг випробувати. Йти туди! Прокляття! Туди! Я отримав доступ до ще двох каналів, третього, четвертого…

По землй пройшла легка вібрація. Я відкрив ще один канал. Під моєю метафізикою скелі і води стали стабільнішими. І грунт припинив вібрувати.

Я повернувся до зони, де було перше відчуття ковзання, тепер стабільної, але все ще напруженою. Відчувай, відчувай ретельно. Задай вектор. Слідуй йому. Слідуй до точки вихідної напруги. Але ні. Ця точка — всього лише перетин векторів. Перетни їх.

Ще раз. Ще більше сполук. Перетнув. Відкрий доступ до ще більшої кількості каналів. Повинна бути описана вся структура напруги, цілком, заплутана, як нервова система. Я повинен тримати її граф в пам'яті.

Ще один шар. Цього не може бути. Схоже, я перераховую нескінченність в своїх метричних відгалуженнях. Заморозити фрейм, структуру. Спростити завдання. Ігнорувати все за межами третинної системи. Не далі кайнозою. Пройти до наступного з'єднання. Ті ж цикли. Той же кругообіг. Добре. Тепер підключений і карбон. Ще краще.

Спробуємо ще один стрибок. Нічого хорошого. Занадто велика картина, щоб утримати в пам'яті. Скинемо карту третинної системи.

Так.

Таким чином грубо окреслені основні лінії. Вектори напружень ледь намічені… туди, назад в карбон до плитняк. Сила стискання менше, ніж повне зусилля розтягування. Чому? Додаткова точка введення по другому вектору, перенаправляє сили зрушення в цьому гребені.

— Мерлін? З тобою все гаразд?

— Дай мені спокій, — почув я, як відповідає мій голос.

Потім розширитися, ввести джерело, всередину, усвідомлення, перемикаюча сигнатура, напис…

Те, що я бачу перед собою, це Логрус?

Я відкрив ще три канали, сфокусував їх на знайденій області, почав розігрівати її.

Ось тріснули скелі, стали плавитися. Моя новостворена магма потекла по лініях розлому. В точці, звідки виходили прискорюючі сили, — щербина.

Назад.

Я відсмикнув щупи, і закрив спікарт наглухо.

— Що ти зробив? — Запитав мене привид Корвіна.

— Знайшов місце, де Логрус заварював підземні струси, — сказав я, — і змістив цю зону. Тепер там невелика каверна. Якщо вона зімкнеться, то тиск ослабне ще більше.

— Так ти стабілізував тиск?

— Принаймні на даний момент. Я не знаю меж Логруса, але він наміриться провести новий маршрут, щоб дістатися до зони напружень. Потім йому доведеться протестувати її. І якщо ще масу сил забере стеження за Амбером, то це його сильно притримає.

— Отже, ти прикупив трохи часу, — сказав Корвін. — Правда, наступним проти нас може рушити Амбер.

— Може, — сказав я. — Я привів усіх сюди, тому що вважав, що тут вони будуть захищені від обох Сил.

— Сподіваюся, розплата коштує меси.

— О'кей, — сказав я. — Саме час підбавити їм ще приводів для неспокою.