Читать «Рушниці Авалона» онлайн - страница 88

Справа в тому, що для угод подібного роду потрібно сертифікат, який підтверджує, що держава «Х» дійсно замовило військову техніку і має право на експорт з країни-виробника. Документ цей надає угоді офіційний характер, навіть якщо всім ясно, що зброя відправиться в державу «Y», як тільки перетне кордон. Так вже повелося, що за певну плату можна заручитися підтримкою представника посольства держави «Х» — бажано того, у кого є родичі або друзі в міністерстві оборони, готові підписати сертифікат. Він коштує дуже дорого, але я впевнений, що Артур в одну секунду назвав би і суму, і людей, до яких треба було звернутися.

— І все-таки як ви збираєтеся переправити вантаж? — В який раз задавав він питання, що звучало у різних варіантах. — Як ви доставите його до місця призначення?

— Хай це вас не турбує. Я про все подбаю.

Артур знову похитав головою.

— Це не дрібниця, полковнику. На цьому не слід економити. — (Для нього я був полковником — сам не знаю чому — з часу нашої першої зустрічі, років дванадцять тому.) — немає, не слід. Заощадивши декілька доларів, ви ризикуєте втратити все і нажити купу неприємностей. Послухайте, що я вам скажу: є в мене на прикметі молодий представник африканської республіки, який дуже недорого бере…

— Ні. Мені потрібна тільки зброя.

Під час нашої бесіди Ганелон мовчки сидів і дув пиво. Руда борода і розбійницький вираз на обличчі мого супутника виглядали вражаюче. Він ані слова не розумів по-англійськи, але суворо слідував моїм інструкціям і зрідка звертався до мене на мові тари. Чисте хлоп'яцтво. Бідний старий Артур був прекрасним лінгвістом, і йому дуже хотілося з'ясувати, для кого призначається зброя. Коли я балакав з Ганелоном про різні дрібниці, Артур зі шкіри ліз геть, намагаючись визначити, на якій мові ми розмовляємо. Врешті-решт він почав багатозначно кивати, як ніби йому це вдалося, а потім витягнув шию і сказав:

— Я читаю газети, полковник. І не сумніваюся, що ці хлопці можуть дати вам гарантії. Все ж…

— Ні, — перебив я. — Повірте, коли я отримаю від вас автоматичні рушниці, вони просто зникнуть з лиця Землі.

— Ви жартуєте. Навіть я не знаю, де виконають ваше замовлення.

— Це не має значення.

— Добре, що ви впевнені в собі. Але впертість… — Він знизав плечима. — Втім, справа ваша.

Коли я пояснив, які мені потрібні патрони, Артур вирішив, що я остаточно звихнувся. Він витріщився на мене, забувши похитати головою. Минуло хвилин десять, перш ніж мені вдалося вмовити його хоча б поглянути на рахунки. За цей час він прийшов до тями і хитав головою зі всіх сил, невиразно бурмочучи щось про срібні кулі і несправжні капсюлі.

Нашу суперечку вирішив самий непідкупний суддя: готівка. Переконавшись, що я непохитний, Артур змалював мені ситуацію. Замовити та отримати рушниці нескладно, купити вантажівки — не проблема, але виготовлення потрібних мені патронів і капсулів буде коштувати скажених грошей. І він взагалі він не впевнений, що хоч якийсь військовий завод погодиться виконати подібне замовлення. Коли ж я сказав, що готовий заплатити будь-яку суму, він засмутився ще більше. Якщо я можу дозволити собі розкіш експериментувати з патронами, які не стріляють, і капсулями, які не детонують, то чому б мені не придбати сертифікат…