Читать «Рушниці Авалона» онлайн - страница 83

Каблуки чобіт зі стуком вдарили в землю, і ось уже Бенедикт йшов до мені, недбало помахуючи шпагою направо і наліво, а молоді деревця падали, звільняючи йому шлях. Якщо б тільки він не був таки впевненим у собі, якщо б тільки він не був Бенедиктом…

— Бенедикт, — вимовив я самим звичайним тоном. — Вона вже доросла і вправі приймати будь-які рішення самостійно.

Він і бровою не повів. Клинок дзвенів, проносячись по повітрю, тупо вгризався в дерево, уповільнював рух на долю секунди і знову дзвенів з колишньою силою.

Я підняв Грейсвандір, направивши вістря на нього.

— Ні кроку далі! Я не хочу з тобою битися!

Він встав в позицію і вимовив тільки одне слово:

— Вбивця!

Потім невловимим рухом він відбив мою шпагу далеко в сторону. Я блокував прямий удар і зробив випад, який Бенедикт недбало відпарирував, продовжуючи наступати.

— Не розумію, — сказав я, відображаючи атаку. — Я давно нікого не вбивав. Тим більше в Авалоні.

Чергове перерубленних деревце почало падати, і Бенедикт мало мене не дістав. Я встиг відскочити в останню мить.

— Вбивця! — Повторив він.

— Я не розумію, про що ти говориш.

— Брехун!

Я вперся ногами в землю і перестав відступати. Чорт забирай! Яка нісенітниця — помирати через вчинок, якого ти не скоював! Я став фехтувати швидше, намагаючись знайти незахищене для атаки місце.

Такого місця не існувало.

— Принаймні скажи, в чому справа! — Вигукнув я. — Прошу тебе!

Але Бенедикт, мабуть, сказав все, що хотів. Він продовжував йти вперед, і я знову змушений був відступити. Фехтувати з Бенедиктом було все одно, що битися з гірською лавиною. Я подумав, що він збожеволів, але легше від цього мені не стало. Якщо б на його місці опинився хтось інший, втрата розуму рано чи пізно змусила б його допустити помилку. Але рефлекси мого брата вироблялися протягом багатьох століть, і я був щиро переконаний, що рухи Бенедикта залишаться настільки ж впевненими і відточеними, навіть якщо йому виріжуть мозочок.

Моя увага було настільки поглинена поєдинком, що я не помітив, як в нього втрутився Ганелон.

Видавши бойовий клич, він накинувся на Бенедикта ззаду і притиснув його руку зі шпагою до тулуба.

Побажай я вбити Бенедикта в цей момент, у мене нічого не вийшло б, оскільки Ганелон недооцінив силу і спритність мого брата.

У мить ока він відхилився вправо, прикриваючись Ганелон як щитом, і вдарив його обрубком правої руки в скроню. Підхопивши обм'якле тіло, він що було сил жбурнув його в мою сторону. Я ледве встиг відскочити, а Бенедикт підібрав з землі випалу шпагу і знову кинувся в наступ. Краєчком ока я побачив, що Ганелон нерухомо лежить кроків за десять від мене.

І знову я лише парирував атаки, продовжуючи відступати. Про запас я тримав одну маленьку хитрість, хоча мені прикро було думати, що вона не вдасться і тоді Амбер позбудеться свого законного владики.