Читать «Чари країни Оз» онлайн - страница 62

— А що сталося з тими горішками, що на них ви обернули тих жахливих тварин-чаклунів? — спитала Озма.

— О, а я майже забув про них, — відповів Чарівник, — Але, здається, вони ще у мене в кишені.

Пошукавши, він видобув два горішки й показав їх Озмі.

Та замислено подивилась на них.

— Недобре лишати будь-яке живе створіння в такій безпорадній подобі, — сказала вона врешті. —Я гадаю, що ви, Чарівнику, повинні вернути їм їхню природну подобу.

— Але ж я не знаю, яка їхня природна подоба, — заперечив він. — Бо, звичайно, та подоба мішаних тварин, якої вони прибрали, — не природна. І не забувайте, Озмо, що натура в них лиха й жорстока, і коли я оживлю їх, вони можуть наробити багато поганого.

— Однаково, — відказала Правителька Озу, — треба звільнити їх від чарів. Коли ви повернете їм природну подобу, ми взнаємо, хто вони насправді, і, звичайно, ми можемо не боятись якихось двох людей, навіть якщо вони чаклуни й наші вороги.

— А я не певен, — заперечив Чарівник, похитавши лисою головою. — Я відібрав у них тільки крихту їхніх чарів — те слово, що обертає подобу, і воно таке могутнє, що ні Глінда, ні я не маємо нічого рівного йому. Річ, бачте, не в самому слові, а в тому, як його вимовляти. Отож коли ці двоє чужих чаклунів знають ще й інші такі чари, вони можуть виявитись дуже небезпечними для нас, якщо ми їх звільнимо.

— У мене є думка! — вигукнула Дороті. — Я не чарівниця й не фея, та коли ви зробите так, як я скажу, нам нічого буде боятися їх.

— Яка ж твоя думка, люба? — спитала Озма.

— Та я подивилась на оте джерело Забуття, — відповіла дівчинка, — і мені подумалося ось що. Коли Чарівник вимовить те жахливе слово, що поверне їм справжню подобу, він може навіяти їм страшенну спрагу, а ми поставимо отут біля джерела кухлик, щоб був напохваті. Тоді вони нап’ються води й забудуть усі чари, які знали, — та й усе інше теж забудуть.

— Думка непогана, — промовив Чарівник, схвально дивлячись на Дороті.

— Думка дуже добра, — сказала Озма. — Дороті, збігай по кухлик.

Дівчинка побігла по кухлик, а Чарівник тим часом сказав:

— Я не знаю, яка справжня подоба цих чаклунів: люди вони чи звірі. Якщо звірі, то вони не питимуть із кухлика, а можуть зразу напасти на нас, а напитись потім. Тому безпечніше буде покликати Лева-Боягуза й Голодного Тигра, щоб захистили нас, якщо буде потреба.

Озма видобула срібний свисток, начеплений на тонкому золотому ланцюжку, й двічі пронизливо засюрчала. Той свист, хоча й не різкий, сягав дуже далеко, і, тільки-но він долетів до вух Лева-Боягуза й Голодного Тигра, як два величезні звірі враз прибігли. Озма пояснила їм, що хоче зробити Чарівник, і сказала, щоб сиділи тихо, коли не буде небезпеки. Два могутні охоронці Правительки Озу сіли біля джерела й стали чекати.

Вернулась Дороті й поставила кухлик на цямрину біля джерела. Тоді Чарівник поклав ліщиновий горішок біля джерела й промовив урочисто:

— Я хочу, щоб до тебе вернулась твоя природна подоба й щоб тебе мучила велика спрага — пірзкщ л.

За одну мить на місці горішка з’явилась постать Кікі Ару, Юнака-Верхотура. Спочатку він розгублено закліпав очима, ніби силкувався пригадати, що з ним сталось і чому він опинився в цьому дивному місці. Але він стояв обличчям до джерела, й булькіт води нагадав йому про спрагу. Не помітивши Озми, Чарівника й Дороті, що сиділи в нього за спиною, він ухопив кухлик, набрав у нього води Забуття й випив до дна.