Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 56
Ліман Френк Баум
— Ну, ти мені за це заплатиш, напханий сіном бовдуре! Ти хіба не знаєш, що яйця — отрута для номів?
— Та я вже бачу, — відказав Страхопуд, — що вони вам не корисні, хоча й не розумію, чому.
— Яйця були свіжісінькі, з гарантією, — докинула Курка. — Ви б мали радіти, що дістали їх.
— Я оберну вас усіх на скорпіонів! — гнівно закричав Король і почав махати руками та муркотіти чарівні слова.
Але ніхто в скорпіона не обернувся, і Король зупинився й здивовано втупився в них.
— У чому річ? — спитав він.
— Та на вас же нема вашого чародійного пояса, — підказав Головний Лакей, уважно оглянувши короля. — Де він? Що ви з ним зробили?
Король Номів лапнув себе за стан, і його сіро-буре обличчя побіліло, як крейда.
— Нема! — розгублено вигукнув він. — Нема, і я пропав!
Тоді Дороті виступила наперед і сказала:
— Правителько Озмо і ви, Королево країни Ев, запрошую вас до країни живих. Біліна врятувала вас від вашої біди, а тепер ми покинемо це жахливе місце й вернемось до Еву якомога скоріше.
Поки дівчинка говорила, всі роздивилися, що чарівний пояс на ній, і її друзі радісно загукали, а поперед усіх — Страхопуд та Рядовий. Але Король Номів не приєднався до того хору. Він доплентав до свого трону, як побитий пес, і сів там, гірко оплакуючи свою поразку.
— Але ми ще не знайшли мого відданого помічника, Залізного Дроворуба, — сказала Озма Дороті, — а без нього я не хочу йти звідси.
— Я теж, — зразу відказала Дороті. — Хіба його не було в палаці?
— Він має бути десь тут, — озвалась Біліна, — але я не знала, як його розшукати, а тому й не змогла відчарувати.
— Ходімо назад до покоїв, — сказала Дороті. — Цей чародійний пояс напевне допоможе нам знайти нашого любого друга.
Вона вернулася до палацу, двері до якого ще стояли навстіж, і за нею пішли всі, крім Короля Номів, Королеви країни Ев та принца Еврінга. Матуся взяла малого принца на коліна й пестила та цілувала його з палкою любов’ю — адже то був її меншенький.
Але всі інші пішли з Дороті, і коли дівчинка вийшла на середину першої кімнати, вона помахала рукою, як те робив Король, і наказала Залізному Дроворубові, хоч би в якій подобі він був, вернутись у свій давній образ. Та ця спроба не мала успіху, і Дороті перейшла до другої кімнати й зробила там те саме. І так вони обійшли всі покої палацу. Але Залізний Дроворуб не з’явився перед ними, а вони не могли розгадати, на котру саме з тисяч оздоб обернено їхнього друга.
Невеселі вернулись вони до тронної зали, де Король, побачивши, що їх спіткала невдача, глузливо сказав Дороті:
— Ти не вмієш користуватися моїм поясом, тому він тобі ні до чого. Верни його мені, і я випущу тебе на волю — тебе й усіх тих, хто прийшов із тобою.
Але королівська родина Еву — мої раби, і вони лишаться тут.
— Не віддам я пояса, — відказала Дороті.
— А як же ти вийдеш звідси без моєї згоди? — спитав Король.
— Дуже просто, — відповіла дівчинка. — Тим самим шляхом, яким увійшли сюди, і вийдемо звідси.
— Ах, так? — глузливо мовив Король. — Ану, де ті двері, що ними ви ввійшли?