Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 57

Усі оглянулись кругом, але не могли знайти того місця, бо двері давно зачинились. Але Дороті не дала збити себе з пантелику. Вона помахала рукою на стіну печери, начебто суцільну, і промовила:

— Наказую дверям: відчиніться!

Наказ був негайно виконаний — з’явився отвір, і прохід уже був перед ними.

Король здивувався, всі інші страшенно зраділи.

— Коли пояс кориться тобі, чому ми не змогли розшукати Залізного Дроворуба? — спитала Озма.

— Уявити не можу, — сказала Дороті.

— Слухай-но, дівчинко, — раптом із запалом запропонував Король, — віддай мені пояс, і я скажу тобі, в яку подобу обернено Залізного Дроворуба.

Тоді ти легко знайдеш його.

Дороті завагалась, та Біліна гукнула:

— І не подумай! Якщо Король Номів знов заволодіє поясом, він візьме всіх нас у полон, бо ми будемо в його владі. Тільки маючи пояс, ти, Дороті, зможеш безпечно вибратися з цього місця.

— Гадаю, що це правда, — озвався Страхопуд. — Але я маю іншу думку, завдяки моєму чудовому мозкові. Нехай Дороті оберне Короля на гусяче яйце, якщо він не погодиться піти до палацу й винести нам ту оздобу, в яку заклято нашого друга Ніка Рубача, Залізного Дроворуба.

— Гусяче яйце! — жахнувся Король. — Яке страхіття!

— Ну, так ви будете гусячим яйцем, якщо тільки не підете й не принесете ту прикрасу, що потрібна нам! — радісно квокнувши, сказала Біліна.

— Ви самі бачили, що Дороті таки вміє користуватися чародійним поясом, — додав Страхопуд.

Король Номів обміркував усе і врешті погодився, бо не хотів бути гусячим яйцем. Він зайшов до налацу по прикрасу, на яку був обернений Залізний Дроворуб, а вони всі з нетерпінням чекали його повернення, бо їм дуже хотілося швидше покинути цю підземну печеру й знову побачити сонячне світло.

Та коли Король Номів вернувся, він не виніс нічого й мав на обличчі спантеличений і наляканий вираз.

— Пропав! — сказав він. — Залізного Дроворуба в палаці немає.

— Ви певні? — суворо спитала Озма.

— Цілком певен, — відповів Король тремтячи, — бо я пам’ятаю, на шо обернув його і де він стояв.

Але там його нема. Тільки, будь ласка, не обертайте мене на гусяче яйце, бо я зробив, що лишень міг.

Усі якусь хвильку мовчали, а потім Дороті сказала:

— Не варто іще раз карати Короля Номів. Боюся, що нам доведеться піти звідси без нашого друга.

— Коли його тут нема, ми не можемо його визволити, — сумно погодився Страхопуд. — Бідолаха Нік!

— А мені він винен платню за шість тижнів! — сказав один з Генералів, утираючи сльози рукавом гаптованого золотом мундира.

Сумні-сумні, вирішили вони вернутись у горішній світ без свого колишнього товариша, і Озма наказала йти.

Військо перше вийшло в коридор, потім — королівська родина Озу, а позаду — Дороті, Озма, Страхопуд, Біліна й Тік-Так.

Короля Номів вони покинули на троні, сердито насупленого, і навіть не подумали про небезпеку, та раптом Озма чогось оглянулась назад і побачила, що за ними біжить великий гурт воїнів із мечами, списами й сокирами напоготові, щоб повбивати втікачів, як тільки наздоженуть їх.

Очевидно, Король Номів зробив останню спробу затримати їх, але марно, бо Дороті, побачивши небезпеку, зупинилась, помахала рукою й прошепотіла наказ чародійному поясові.