Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 94

Варвара Олексіївна ледь посміхнулася.

— Отак по секрету й порадимо. Зберіть тих кількасот і міняйте.

Сизоокий різко підхопився з стільця. Здавалося, й сидів на ньому як на голках. Вухатий теж підвівся, закрив журнал, обдарував Варвару Олексіївну золотозубою посмішкою.

— А де той чоловік живе?

— У вас зараз, мабуть, і грошей нема? Так? Ну, а без грошей нічого не вийде. Без них на світі нічого не виходить. Живе він у центрі, у гарному будинку… Думайте, як розбагатіти, а ми ще навідаємось…

Відвідувачі вийшли, залишивши Варвару Олексіївну в душевному сум'ятті.

Тільки тепер, після того, як їй побачилася велика світла кімната, в якій вона житиме із Юрком, своя власна, з кожною знайомою до болю шпаринкою, здалася ще тіснішою й похмурішою. А що ті двісті—триста карбованців! Уже й не так багато… Якби місяців зо три пошила по людях, назбирала б… В уяві постало, як вона в новій просторій квартирі зустрічає невістку, бавиться з онуком… Пошкодувала, що не спитала прізвищ у добродіїв, де їх шукати згодом. Побігла до сусідки, але та теж не знала — вони лише кілька хвилин побули в її кімнаті і, здавалося, не так цікавилися її побутовими умовами, як Гармашами.

Вухатий і його товариш похапцем вийшли на вулицю.

— Важка сімейка, — процідив крізь зуби Григорій Михайлович. — Пусте діло…

— А я певен, що не пусте, бадьоро заблищав зубом вухатий. — Щеня заскавучить іще.

На концерті

Театральний зал Жовтневого палацу повен. На яскраво освітленій сцені пританцьовував, декламував і виспівував заяложені куплети перед мікрофоном безголосий естрадник. Говорив скоромовкою, захлинаючись словами, мовби намагався компенсувати нестачу голосу й дикції сліпучою білозубою посмішкою, феєричною рухливістю.

Проходячи вранці повз театральну касу, Юрій звернув увагу на барвисту афішу. Взяв два квитки в партер. Та, відійшовши від каси, подумав: не слід було цього робити. Інна любить естраду, але, здається, цілком байдужа до нього. Після того вечора на «Поплавку» й разу не подзвонила.

Але чому має дзвонити вона, а не він?

За цей час бачив її двічі: одного разу на молодіжному вечорі, куди вона прийшла з Аллою, вдруге — на вулиці в компанії Божка і ще якогось чоловіка. Звернув у провулок, щоб не зустрітися з ними…

Але завжди, навіть коли з головою поринав у справи, дівчина ніби була поруч. Часом доходило до смішного: він підводив голову, щоб перекопатися, що її справді немає…

Цілий ранок не міг вибрати хвилини, коли в кімнаті нікого не буде, — мусив вибігти на вулицю, до автомата.