Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 77
Володимир Кашин
Та ось гучний голос із сцени різко повернув його до справ, про які так хотілося зараз забути.
— Студент-філолог Анатолій Басистий розповість про дружбу з американськими студентами. Рукостискання через океан.
— Так! Дружні потиски через океан! — дзвінко промовив зі сцени високий чорнявий хлопець. — Ми простягаємо руку молоді всіх країн, усіх рас, усіх націй!..
Юрій, хвилюючись, вглядався в юне обличчя. Жодних сумнівів! Не однофамілець, а син. І в подвірній книзі будинку, де живе Басистий, записаний син директора фабрики — студент… Але яка щирість у голосі, який чистий, відкритий погляд! Невже хлопець не здогадується, не розуміє, що їхня сім'я живе не на трудові гроші?
З недовір'ям і незбагненним жалем дивився Юрій на запальнього юнака. Несподівано відчув, наскільки він старший од нього — і не роками, а гірким знанням зворотного боку життя, знанням, яке прийшло навально, за короткий час праці в міліції, і спочатку так приголомшило його. І в цій залі йому знову захотілося послати під три чорти всі ті справи, з якими тепер доводиться морочитись, знову стати таким, як цей, певно, іще наївний юнак.
Стоячи під час танців під колоною і не думаючи вже про Інну, він шукав поглядом сина Басистого, щоб познайомитись.
продекламував хтось майже над вухом лейтенанта.
Гармаш рвучко обернувся.
Сорочкін, Онисим Сорочкін, або, як його дражнили в інституті, Сорочка, ліз з обіймами.
— Ех ти, Сорочка, — засміявся Юрій, змушений і собі обійняти його. — Та ти п'яний, — поморщився він, відчувши запах вина.
— І не боюся нікого! У мене друг в міліції, — по-змовницькому підморгнув Сорочкін. — А для чого ми тебе послали туди?
— Облиш, Онисиме!
— А що ти мені заподієш? У витверезник потягнеш? За руки й ноги?..
Онисимові друзі, іронічно посміхаючись, з цікавістю розглядали Гармаша.
До гурту підійшов юнак з червоною пов'язкою на рукаві.
— Він п'яний?
— Все в порядку, — запевнив Юрій. — Ми зараз підемо.
— Перевірено! Ти залишився людиною, — з пафосом промовив Сорочкін. — І завжди будь на висоті! А я тільки пива ковтнув. Це невеличка контрольна реакція на стару дружбу… Треба всюди, добрі люди, — весело продекламував він із співомовки Руданського, — приятеля мати…
У лейтенанта потемніло в очах від образи.
— Знайшов чим перевіряти!
— Не ображайся.
— Як твої справи? — спитав, щоб змінити тему розмови.
— Чудово! В науково-дослідному. Нові матеріали пропонуємо промисловості. Творимо, брате!..
У Юрія стиснулося серце. З першого курсу Сорочкін вразив його тим, що напам'ять знав кожну сторінку підручника. Але, маючи таку феноменальну зорову пам'ять, він був безпорадним, коли доводилося що-небудь розв'язувати самостійно. Юрій гадав, що Онисим влаштується на викладацьку роботу і ніколи не наважиться піти в науку чи на виробництво, де часом доводиться заперечувати завчені формули й правила… І от він базікає про творчість…
— А ти, значить, воюєш? — промовив Сорочкін, набираючи поважного вигляду. — Борешся зі злом?.. Борись! Хоч і не створюєш цінностей, як наш брат трудяга, але й надбудова потрібна. Без неї не обійдешся… Заходь коли-небудь, покажу інститут… — Він зробив легкий жест рукою, мов привітав його з високої трибуни, і, оточений приятелями, зник у гомінкому натовпі.
