Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 71

Звичайно, ще зустрінеться, попросить пробачення. Він не зможе пояснити свою поведінку, розповісти, що сталося того вечора між ним і Божком, але Інна й так повірить. А згодом… згодом, коли все з'ясується, вийде на люди, вона повністю зрозуміє його.

Ці заспокійливі думки поволі почали розпливатися у втомленій голові, і хлопець враз поринув у сон, немов упав у глибокий колодязь…

В управління Гармаш прийшов млявий, блідий. Ледве дочекався начальника відділу.

— Дозвольте, товаришу підполковник, — став на порозі кабінету, коли Вовченко ще навіть не встиг скинути плаща.

— У вас щось невідкладне, Юрію Сергійовичу?

— Надзвичайно.

— Ну, давайте доповідайте.

Вовченко був чимось заклопотаний і, не запрошуючи лейтенанта сісти, теж став біля столу.

— Вчора увечері головний інженер «Оріона» Андрій Божко попросив мене погасити справу. За це обіцяв віддячити…

— Гм… — підполковник пильно глянув на молодого оперативника.

— До всього виявилось, що цей Божко мій знайомий. Улітку я з ним познайомився в дорозі, гуляв якось в одному товаристві в Криму…

— Сідайте, — повільно промовив Вовченко, опускаючись у крісло. — Розповідайте докладно.

Двері кабінету знову відчинились. На порозі стояв майор Дроздов. Побачивши в кабінеті начальника Гармаша, він застиг на місці.

— У вас що? — відкинув голову Вовченко.

— Є справа, — нерішуче відповів майор.

— Через півгодини, — наказав підполковник.

Дроздов, як здалося Юрію, з полегшенням зітхнувши, зачинив двері.

Лейтенант розповідав про все, починаючи від знайомства з Божком у поїзді. Єдине, що утаїв, — свої почуття до дівчини, яку звали Інною. Та Вовченко про це й не розпитував. Нарешті Юрій замовк. Крізь відчинену кватирку долітав монотонний шум дощу і дзюркотіння води з ринви.

— Ви правильно зробили, що стрималися, — відповів Вовченко, випростуючись у кріслі. — Злочинці — люди підступні, які не гребують нічим, але ми теж не повинні бути простаками. Не завжди можна відповідати їм прямими ударами. Відверту розмову залишимо на кінець, коли зможемо документально довести їхню злочинну діяльність… Але цікаво й от що: ваш Божко вважає, що ви могли б погасити цю справу. Обиватель — а крадії теж обивателі — обиватель гадає, що все залежить від доброї або злої волі оперативного уповноваженого чи слідчого. І якщо його підкупити або знищити, їх не викриють. У цьому один з найбільших прорахунків злочинців. Адже перед тим, як узятися до них безпосередньо, ми довгий час вивчаємо їхнє життя, побут, працю, аналізуємо економіку виробництва чи установи, де вони працюють. І вже тоді ніяк не можна приховати фактів, що нагромадилися, і тому не має значення, хто веде справу. Одному завадять — доведе до кінця інший. Навіть якщо б убили оперативного працівника або слідчого, факти і документи самі волають і вимагають суду…

— По-моєму, Божка треба арештувати.

За весь час розмови Вовченко вперше осміхнувся.

— Цього не можна робити.

— Але ж тепер ясно, що він злочинець!

— Так вам уже й ясно? — з доброзичливою іронією спитав підполковник.

— Він сам признався!

— А завтра відмовиться, — спокійно зауважив Вовченко. — Та головне не в цьому. Всяк буває в житті. Навіть так, що людина сама себе обмовляє.