Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 68

— Облиш ти це діло, Юрку, — спокійно, наче доброзичливо вів Божко. — Давай по-хорошому розберемося… Мене просили побалакати з тобою. Ти ще не заліз глибоко в справу, нічого не встиг виявити. Та й не виявиш, до речі… Ніхто тобі не дорікатиме. Адже і у вашій роботі бувають невдачі. Тим більше, що ти працівник молодий, а тобі накинули явно безнадійне діло.

Гармаш мовчав. У голові закружляли спогади про їхнє випадкове курортне знайомство…

Мовчанка гнітила Божка, і він нервово постукував пальцями по бар'єру.

— Чи, може, ти хочеш втоптати в грязюку людей і мене з ними? Нащо це тобі?! — жалісливо продовжував він. — Згадай, колись я врятував тобі життя. Витяг з-під коліс вагона. І я не шкодую. Сподіваюсь — ти благородна людина… Закрий справу, не копайся більше. А за це я тобі обіцяю покінчити з усякими хибами, зав'язати, як кажуть… Адже головне завдання міліції не так ловити, як попереджати злочини. От вважай, що ти попередив. А я в свою чергу перед тобою в боргу не залишусь. Хочеш — візьму інженером на фабрику. Зробиш кар'єру. Можна й інакше тебе підтримати. Ти скільки одержуєш? Мізерію. Без штанів ходиш…

Юрій відчув, як стискаються його кулаки. Він нічого не міг з ними зробити, примусити пальці розпростатися, послабити м'язи. Його мало не затіпало від нестримної потреби вибухнути. Вдарити Божка в обличчя, вдарити з усієї сили, щоб під кулаком хруснули кістки, щоб розбити масні губи, щоб замовк цей рот!

Але мусив стриматися. Будь-що. І, не знаючи, куди вилити свій гнів, Юрій повернувся до бар'єра і до болю в кістках втиснувся кулаками в тверду деревину.

За кормою бігли золоті хвильки, погойдували ресторан і з легким дзюрчанням одна за одною губилися в чорному безмежжі ріки. У залі затихла музика, чувся лише брязкіт келихів, виделок і густий приглушений гомін голосів, схожий на шум бджолиного рою.

Лейтенант мовчав. Усі свої сили, всю свою волю мобілізував на одне: стриматися!

Зате в Божка нерви не витримали.

— Якщо не врятуєш мене, — заговорив він іншим тоном, — не пристанеш на це, завтра ж офіційно заявлю, що ти зі мною гуляв у Криму і гуляєш зараз, п'єш на мої гроші, які ви там у себе вважаєте нечесними. Тобі від цього не відкараскатися і пляму не змити ніколи… Та й мало що можна зробити, щоб зіпсувати біографію. Буду скаржитися, що ти зводиш зі мною особисті рахунки за яку-небудь дівчину… Ну, скажімо, за Інну. І тебе зганьблять, розтопчуть на самому початку кар'єри. Не думай, що ми безсилі. Маємо своїх людей, маємо зв'язки. Отже, вибирай… Битися чи миритися. Коли битися, то не на життя, а на смерть…

Цей одвертий цинізм, здавалося, вже нічого не міг додати до характеристики Божка. Юрій переміг себе, розслабив м'язи.

— Добре, Андрію, — сказав ледь чутно. Взяв його під руку і, тамуючи огиду, повів до залу.

— Де ви пропадали? — закричав на них Кость і враз весело заблищав своїм великим, як у коня, золотим зубом. Але очі в нього були насторожені, як у шкодливого кота, що стежить за кожним рухом людини.