Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 67

Протягом усієї вечері Інна старалася догодити йому. Забула про себе і дбала тільки, щоб добре було її Юркові. Намазувала йому масло на хліб, не слухаючи протестів, підкладала в тарілку найсмачніші шматочки, потім почистила апельсин і, примушуючи юнака червоніти, сама годувала його тими оранжевими дольками, які жартівливо назвала часточками свого серця.

Товариство, здавалося, було зайняте собою і не звертало уваги на ніжне залицяння молодих людей. Кость жартував із Ніною, Андрій пошепки розповідав Аллі анекдоти, від яких та розкотисто сміялася. Щоправда, одного разу Юрій помітив, як золотий зуб Костя перестав блищати, і враз відчув на собі допитливий і холодний погляд. Однак це тривало мить, Інна знову заполонила його увагу. А ось тих сердитих поглядів, які вона час від часу кидала на Андрія, того, як схвильовано прислухалася до його жартів, до сміху Алли, він не помітив…

Щось кажучи, Інна нахилилась до Юрія так близько, що хлопець відчув її подих, солодкий і п'янкий. Йому стало нестерпно жарко. Борючись з дивним, незнайомим йому відчуттям, він підвівся, вийшов із залу на палубу.

За кормою ресторану-пароплава бігли золоті просвічені хвилі. Далі зливалися в темряві й губилися вода і земля. Юрій на повні груди дихав свіжим холоднуватим повітрям. Обернувшись, крізь скло побачив серед заллятого світлом залу прекрасний профіль Інни, найкращої, неймовірно дорогої йому людини.

Потім з-за столика підвівся Андрій. Гармаш не звернув уваги, а помітив його, тільки коли той підійшов до поруччя і став поряд.

— Повітря чудове, — розпростав руки Андрій. — Простір, воля… Воля! Найдорожче для людини…

Юрій щось пробурмотів у відповідь. І ввіпреться чоловік, коли не до нього! Раптом Андрій спитав:

— Як живеш, друже?.. В міліцію влаштувався? Не важко тобі там?

Лейтенант здивувався: як він знає?

— Та так… Нічого. Працюю… Особливо доброго поки що немає нічого…

— Хтось мені з ваших говорив, що ти хімфабрикою займаєшся. «Оріоном». Отже, ніби за фахом… Правда, хімія трохи не та… Та й справу тобі безнадійну підкинули… Ваші ж хлопці вважають, що з цього нічого путнього не вийде. Промарнуєш тільки час. Спіймаєш ще кількох чоловік на дрібницях, як уже було, та й годі… Зате якої ганьби завдаси робітничому колективу!.. Пропаде у людей прогресивка, з Дошки пошани фабрику знімуть…

Андрій тепло посміхався. Здавалося, не було в нього більшої турботи, ніж службові успіхи Юрія.

Гармаш ошелешено дивився на нього.

— Хороша у вас інформація… — спромігся видушити з себе.

— Бачиш, Юрку, у чому річ… — Андрій узяв його за гудзик на піджаці. — Я теж на цій фабриці працюю… Ти знаєш моє прізвище і хто я? Я — Божко, — удавано весело сказав. — Ти ніколи не здогадувався, що головний інженер «Оріона» і твій друг Андрій — одна особа?

Юрію здалося, що обличчя інженера, освітлене вогнями ресторанного залу, викривляючись, розпливається перед очима. Потім на нього наче наповз аркуш листа із фабрики «Оріон», де згадувався головний інженер Божко.