Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 36

Юрій замислився, підперши руками голову. Задача з двома невідомими розсипалася на багато задач з багатьма невідомими.

Несподівано стрепенувся від голосу майора Дроздова.

Старший оперативний уповноважений, розкинувшись на стільці біля вікна, з іронією питав:

— Так що, Гармаш, горішок міцний?

Лейтенант знизав плечима.

— Нелегко, товаришу майор.

— Критикувати товаришів легше, — не стримався Дроздов. — Але не думайте, що я злопам'ятний. Справа — найголовніше для нас. Лист цей я знаю і дещо пораджу вам. Чесно кажучи, не треба було відпускати тих дрібних злодюжок з фабрики, за яких ви так заступалися. Притиснути було б їх як слід, і вони дещо розповіли б…

Знову згадалися слова Вовченка: «Об'єктивно, не гарячкуючи, без фальсифікації…».

— Як же в такій справі примушувати, — не погодився Юрій, — тут людина повинна діяти чесно, за покликом серця, а не з примусу…

— Для нас вкрай важлива інформація. Без неї й кроку не ступиш. Будь-що інформація… Тоді підіть у народний суд, підніміть архіви — справи звільнених з фабрики і поновлених судом на роботі чи не поновлених, байдуже. Знайдіть цих скривджених людей, вони вам усе розкажуть. Це найправильніший шлях…

Гармаш мовчав. Чомусь не міг погодитися а Дроздовим, хоч той пропонував — і лейтенант це розумів — ніби прямий шлях до викриття злочинців… Але це тільки в тому разі, якщо злочин насправді є, а коли лист брехливий? Юрій вороже поглянув на анонімку. Тоді його тільки заплутають…

— Ні, тут не підходять ні любимчики, ні скривджені, — мляво заперечив він, відчуваючи, що спека заважає йому навіть сперечатися. — Тут треба об'єктивно, тільки з чесних, безсторонніх джерел черпати…

Дроздов розсміявся.

— Чуєш, Геро, — звернувся він до сусіда, молодого чорнявого капітана, який читав свої папери і, здавалося, не дослухався до розмови. — Багато ми злодіїв викрили б, якби користувалися тільки інформацією з інституту благородних дівиць… Знаєте, юначе, — знову звернувся він до Юрія, — коли треба чистити нужник, мимоволі маєш справу з золотарем. А нам саме це доводиться робити. Отже, прийшли до нас — не бійтеся ручки забруднити…

— Я не боюся, — неголосно відповів юнак. — Я тільки не люблю, не знаю, як висловитися, гріти руки на людських вадах, використовувати злобу, заздрість або мстивість. Не всі засоби гарні, навіть коли мета благородна.

— Ви самі скидаєтесь на інститутку, — саркастично зауважив Дроздов. — Поживете, побачите, які хижі звірі ці крадії, хабарники, валютники, то не будете з ними панькатися, а підете на все, щоб їх піймати. Навіть злодіїв проти злодіїв будете використовувати.

— Колишній злодій піде проти своїх, тільки звернувши на вірний шлях, — відповів Юрій. — І, може, я йому й руку потисну… А битися волію відверто, чесною зброєю.

— На війні, товаришу Гармаш, не завжди можна вискакувати з окопів на повний зріст, — лагідно втрутився Георгій Ованесович Погосов, якого всі в управлінні називали Герою, — а ми як на війні. Іноді потрібна й воєнна хитрість, і обхідний маневр, частенько поповзом, а не бігцем. А ля гер, ком а ля гер, — кажуть французи, і це цілком справедливо. Донкіхотство в нашому ділі зайве і тільки зашкодить, бо воюємо не з вітряками, а з хитрим, підступним і по-своєму розумним ворогом.