Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 149

Час від часу Штром навіть жартував, посміхався, і лейтенант намагався дотримуватися такої самої поведінки.

Але яких зусиль, якого напруження нервів і волі вимагало це від нього!

Іноді йому починало здаватись, що постачальник і справді стає відвертим, але потім знову з'ясовувалося, що то тільки маневр. І тоді в Юрія було відчуття, наче він штовхає у гумову стіну, що піддається, вгинається, але, як тільки послабити натиск, знову стає на старе місце.

Гармаш кріпився, пам'ятаючи слова Вовченка: треба переконати Штрома, що цінності, які той, безперечно, сховав у колишньої дружини, треба повернути державі.

Саме на це й повертав розмову Юрій.

— Цінності? — наївно перепиту пав Марк Аврелійович. — Які можуть бути в мене цінності?! Найбільша цінність це я сам, моя голова, мої руки. Ніколи коштовностей не збирав. Гроші?.. Сміття! Скільки їх перейшло через мої руки, якби ви тільки знали! Але були й відійшли… І я за ними не шкодував. Аби в мене тільки голова була здорова й руки цілі. А гроші завжди будуть… Вас дивує, чому ви нічого не знайшли? Хай це вас не дивує. У мене грошей і не могло бути. Сказав же: самі по собі гроші — сміття. Головне — їх застосування. Гроші мають робити більші гроші, а не лежати в скрині. Інакше на біса вони потрібні!..

Розуміючи, що так легко це питання не розв'яжеш і на відвертість цього хижака з філософією капіталіста не викличеш. Юрій взявся до справи з іншого боку.

— Значить, ви їх вкладали в обіг, сировину, в устаткування?.. Розкажіть, Марку Аврелійовичу, як ви одержали у Воронежі пресувальні верстати…

— Верстати? Дуже просто, — після паузи заговорив постачальник. — Звернулися до Управління легкої промисловості. Тут поклопоталися, у Москві дозволили, і Воронеж віддав нам свій брухт.

Штром опанував себе й знову невинними очима поглядав на Юрія. Може, постачальник і сам не відчув, як у його очах несподівано зажевріли іронічні вогники. Адже він добре знав, якого облизня спіймав лейтенант у Москві.

Але він не все знав. Надійшла черга посміхнутися й оперативникові.

— А скільки ви дали хабара Нємченкові за те клопотання?

Штром витріщив очі.

— А скільки в Союзпостачі?.. Подивіться документи, — і Юрій витяг з столу копії нарядів, зізнань, фотографій, на яких зафіксовано злочин Штрома під час другої поїздки до Москви, коли він, заспокоєний «перемогою» над молодим опоративииком, найменше чекав цього.

З обличчя постачальника збіг посміх, навіть бородавки на лобі зблідли.

— Знаєте що, дорогий, — раптом рішуче сказав він. — Давайте поговоримо щиро. Хочете? Тільки, так би мовити, неофіціально… Нам доведеться, певно, ще не один раз зустрічатися. Я радий, що саме з вами розмовляю. Отже, пропоную джентльменську угоду: я вам розповім про все. Про таке, чого ви ніколи й ні від кого не почуєте. Але ви на цей час відкладаєте ручку і нічого не записуєте. Це неофіційна частина, так би мовити. Потім вдвох і вирішуємо, що записується у протокол, і я підписую… Якщо згодні, починаю…